Субота, 30 січня 2016 17:49

Брутально про наболіле: стадії еволюції російськомовного українця

Оригінал цієї статті написаний російською мовою (майже до кінця). Його авторка - користувачка живого журналу "morreth", зазначена як Ольга Чигиринська, а в мережі фейсбук як Дорошенко-Сагайдачна - живе в Дніпропетровську.

"Те, що російськомовні воюють в АТО, волонтерять і займаються громадянською діяльністю - не є підставою для збереження наших - російськомовних - привілеїв, а лише спокутуванням вини, бо ми таки зробили кожен свій малий внесок у наступ "Русской вєсни", - стверджує вона. Переконує, що "російськомовним треба робитись україномовними, бо збереження російської ідентичності неминуче призводить до "визволительських" силувань з боку "більшого брата".


Про привілейованості. Цей постинг адресований в основному чоловікам, які в мене тут, у журналі, виступають за рівність і дивуються, що жінки замість квітів закидають їх банановою шкіркою.

Хлопці, я по собі знаю, що усвідомити свою привілейованість - неймовірно важка річ.

Я знаю це тому, що сама належу до привілейованої групи і спостерігаю реакції привілейованої групи на зміни в безпосередній близькості.

Як ви розумієте, йдеться про російськомовних України.

Так, на 25 році незалежності і на другому році "гібридної війни" російськомовні все ще привілейована група. Будь-хто це зрозуміє, як тільки спробує в побуті перейти на українську - я це назвала "ефектом гумової рукавички". Це в першу чергу постійне почуття незручності від того, що ти звертаєшся до людей мовою, якої вони, можливо, не розуміють.

Ефект зникає в міру просування на захід. У Кам'янці та Вінниці вже майже не відчувається. Але російськомовний не відчуває цього ефекту практично ніде -
ось, у чому петрушка. Він може приїхати до Львова, до Тернополя, до Чернівців і говорити російською, будучи впевнений, що його розуміють. Тонни захоплених відгуків туристів з Росії тому підтвердження.

Як і багато інших привілейованих груп, російськомовні в цілковитій більшості не усвідомлюють себе привілейованими. Я не усвідомлювала себе привілейованою, я цей привілей відчувала як щось само собою зрозуміле. Ніколи за весь час моєї трудової діяльності жоден роботодавець не піднімав питання, чи володію я українською мовою.

Нота бене: починала я свою трудову діяльність як журналіст. Жодного разу в українському місті не запитали у мене, журналістки, чи володію я українською і наскільки добре.

Б'юсь об заклад: якби я, вступаючи на роботу, говорила українською, питання, чи володію я російською й наскільки добре, було б порушене негайно. Бо в Дніпропетровську у людини за замовчуванням може бути тільки одна причина говорити українською: він не знає російської.

Тож я дуже ДУЖЕ добре розумію реакцію чоловіків, коли жінки ставлять їх перед усвідомленням своєї привілейованості. Моя реакція була тотожна, коли україномовні вказували мені на мої привілеї.

Стадія перша: ЗАПЕРЕЧЕННЯ (1993 - 2002 роки). Які це привілеї? Що значить "українська мова пригнічена"? Особисто я нікого не утискаю. Так, було колись, у сталінсько-брежнєвському минулому, але зараз українська - державна мова, і якщо навіть так україномовні не можуть "дати собі раду", то я не винна! Якщо уряд/Міносвіти/чарівник Смарагдового міста не зробили нічого, щоб мені зручніше було спілкуватись українською, ніж російською, то я і поготів нічого не робитиму!

Стадія друга: ГНІВ (2002 - 2005). Що?! Ви ще будете оцінювати мій рівень української? Ви ще будете його критикувати? Та ви скажіть взагалі спасибі, що я удостоїлась вивчити, цю мову, від якої користі, як від козла - молока! У мене немає мовної практики. Не всім, знаєте, ха-ха, пощастило вирости в селі Голопупівка Задріщенского району! Ну, вибачте, що мої батьки були інженери, а не колгоспники! Ну, вибачте, що мій україномовний дід помер ще до мого народження, і я не мала з ким говорити солов'їною мовою, крім книг! Я намагаюся взагалі-то! Як ви смієте мене не хвалити за самі вже старання?!

Стадія третя: ТОРГІВЛЯ (2005 - 2008). ОК, я визнаю, що проблема є. Ну, і що масштаб її трохи більший, ніж мені здавалося. Я дійсно привілейована особа, частина привілейованої групи. Я можу, наприклад, безперешкодно звертатися до більш ніж стомільйонної російськомовної аудиторії й отримувати російські гонорари - а українському літератору доведеться спершу шукати перекладача на російську. Але чому я повинна робити собі гірше і переходити на українську? Залиште мене в спокої, і я ... що-небудь зроблю. Буду ходити на українські меси, статтю в "Парафіяльний вісник" напишу, ще щось ... Ну, ви ж не можете вимагати, щоб я добровільно в рідному місті стала мовною парією, правда?

Стадія четверта. ДЕПРЕСІЯ (2008 - грудень 2013). Ойбл**аа... (дивлячись у френдстрічку під час і після Грузії) Ой, йопв*** мать, ось це, ось я ... (дивлячись під френдстрічку під час Майдану) ось це, ось я, одна з них, ойбля, піз**ц-піз**ц-піз**ц ... от з цими людьми я дружила, ось це ось (дивлячись на мадам Осипову під час Юкону і слухаючи Криса там же), ось це, ось цих людей думка мені була важлива (дивлячись у френдстрічку напередодні НР), я їх вважала своїми читачами, а вони ж, бл*ть, всерйоз пишуть, що ми не народ, а так, жарт, що ми не потрібні і не існуємо, і найбільший пи***ц у тому, що вони вважають, що я повинна з ними погоджуватися, бо розмовляю, б**ть, РОСІЙСЬКОЮ! Вони мене вважають своїм агентом в Україні, своїм актором. Як це забути і більше не бачити, мамо?

Стадія п'ята. ПРИМИРЕННЯ (2014 - ...) Так, треба послідовно працювати над знищенням привілейованого становища російськомовних, а надто - в галузі телебачення, ЗМІ та освіти, бо в ситуації, коли російська мова вважається за "дефолтну", як то показала практика, не лише нема анічогісіньки доброго, а, власне, то є реальна мовна окупація та мовна агресія, плацдарм для власне військової агресії й окупації. Так, російськомовним треба робитись україномовними, бо збереження російської ідентичності неминуче призводить до "визволительських" силувань з боку "більшого брата", хай би шляк його трафив. І те, що російськомовні воюють в АТО, волонтерять і займаються громадянською діяльністю - не є підставою для збережання наших привілеїв, а лише спокутуваням провини, бо ми таки зробили кожен свій малий внесок у наступ "Русской вєсни".

Замість післямови. Прибираючи в доччиній кімнаті, знайшла ось цей артефакт:

 
 

Ніц не казатиму, "просто залишу це тут", як то мовлять зараз.


Що цікаво, зразу ж під публікацією, почалося її обговорення з застосуванням викладеної класифікації. Наприклад, на коментар "А нужно ли всякий пост в защиту украинского языка писать в формате обвинения русскоязычных? Они же бенефициаторы, что с них взять" інший користувач відписує "Любопытно, где вам мерещится формат обвинения русскоязычных... но если мерещится, то, видимо, вы ещё не вышли из первой стадии...".

Більшість відгуків, до речі, схвальні. На зразок такого:
"по-перше, який в дупу "більший брат"?! пасинок ординський хіба що.
по-друге - в Дніпрі стало суттєво більше української мови. І це добре.
Ну і по-третє - все у наших руках. :)

Є й зовсім коротенькі: "Дякую. Начебто зрозумів", - написав російськомовний ЖЖ-шник під іменем "keytaro-kun".

Зараз ви читаєте новину «Брутально про наболіле: стадії еволюції російськомовного українця». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

66

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 826
Голосування Який результат покаже збірна України з футболу на Євро-2020/21?
  • 1) не вийде з групи
  • 2) дійде до 1/8 фіналу
  • 3) дійде до 1/4 фіналу
  • 4) дійде до 1/2 фіналу
  • 5) дійде до фіналу
  • 6) виграє турнір
Переглянути