Як ставишся до комуняк?

– Сифілісом не хворів? ­СНІДом? Як ставишся до комуняк?

Дослівно ці питання мені як донору ставили в київській клінічній лікарні №9. На останнє з них моя коротка думка давно усталена, тож часу на роздуми я не потребував. Саме хотів її висловити, як почув у доповнення, що всі вони висітимуть на гілляках. Розцінюю це твердження як підказку – щоб через, не дай Боже, неправильну мою відповідь донор їм не відсіявся.

А зрозумів я, чого стосувалося політичне запитання, аж коли мені вручили червоне "Удостоверение донора СССР".

– 40 раз здаси – будеш почесним, – каже лаборантка.

Розпитав, що, крім статусу, це додає 20 відсотків до пенсії. Читаю посвідчення. Все доводиться сприймати на віру: що моя кров не уражена сифілісом, що її, скоріше за все, комусь заллють і що є закон, який обіцяє ­через 32 роки мене за це винагоро­дити. Навіть якщо документ виданий від імені неіснуючої установи – Министерства здравоохранения СССР.

На десяту частину я вже почесний, бо здаю кров учетверте за ­життя. Чому мені таку книжечку не заводили раніше? ­Напевно, ­бланків не було. У ­вихідних ­даних ­вичитав, що останній ­наклад – два ­мільйони. Щоб поскоріше ­вичерпати такі артефакти, я ­тепер – з ­надією, що їх не ­додруко­вано, а десь відкопали, – ­раджу всім не просто ділитися кров'ю, а й щоразу заводити картку донора.

×