Американський фотохудожник Спенсер Тунік відомий фотографіями тисяч оголених людей, знятих по всьому світу. У місті Кінгстон-апон-Халл він організував одну зі своїх найяскравіших інсталяцій, в якій зважилися позувати 3200 розфарбованих синьою фарбою людей. Учасниця перформансу "Море Халла" розповіла, як проходили зйомки, і як це - оголитися з трьома тисячами незнайомців в центрі міста.
"В інсталяції "Море Халла" я хотів використовувати плавні вигини людських фігур, щоб імітувати повінь на вулицях міста", - сказав Спенсер Тунік.
Для проекту погодилися оголитися 3200 чоловік, а це абсолютний рекорд для манірної Англії. Учасники розфарбували свої тіла в чотири відтінки синього кольору на честь морської історії міста і фотографувалися в історично значимих місцях. Серед них була дівчина Ханна Томз: "Стояти голою в центрі Халла на світанку - не те, що я планувала коли-небудь зробити"
"Я ніколи не соромилася свого тіла", - розповідає Ханна. - "І не бачу нічого поганого в тому, щоб роздягнутися в ім'я мистецтва. Тіло треба оспівувати, а не соромити".
Упакувавши свої сумки старим одягом, рушниками, ми з другом, який погодився без особливого бажання, вирушили в Халл відразу після півночі.
"Прибувши в Квінс Гарденс (сади і площа в центрі міста Кінгстон-апон-Халл) під покровом темряви о 3 годині ночі, ми пішли отримувати банки з маслянистою синьою фарбою для тіла", - говорить Ханна. - "Спілкуючись з іншими учасниками, мене охоплювали то крайня нервозність, то майже запаморочливий ентузіазм, хоча незабаром я зрозуміла, що в цьому стані не самотня. Мене вразило розмаїття людей, що стоять в черзі. У свої 22 роки я відчувала себе молодою, але не відчувала, що виділяюся. Причини, через які люди там зібралися, теж відрізнялися: деякі сподівалися, що це буде смішно, інші виявилися любителями мистецтва, а один чоловік сказав мені, що він прийшов через підсвідому схильність до ексгібіціонізму. "
"Чим довше ми чекали, коли нам скажуть роздягатися, тим більше панікував мій мозок. Я мовчки атакувала себе питаннями:" чи не забула поголити пахви? "," люди помітять родимку на моїй дупі? "І головне: "а якщо я залишуся синім аватаром назавжди?"
"Тепер можете почати розфарбовувати свої тіла. Намазуйте фарбу, як сонцезахисний крем. Обробіть кожну тріщинку і зморшку ". Гучний голос Туніка, посилений величезною акустичною системою, звучав апокаліптично. Абсолютно незнайомі люди питали один одного, чи не пропустили вони місце на спині, і заповнювали непрофарбовані ділянки - панувало товариство і ніщо крім нього.
Повільно я зняла одяг і скинула його на траву. Тепер я стояла гола в парку, розмовляючи з двома чоловіками, яких зустріла за кілька хвилин до того. Я опустила руки в банку з фарбою і почала розтирати її по грудях. Слизька субстанція плавно ковзала по тілу, перетворюючись у другу шкіру. Мене здивувало те, наскільки швидко можна прийняти наготу і відкинути збентеження.
Велосипедист, що проїжджав повз, ледь не впав, побачивши наш натовп, і Тунік знову звернувся до акустичної системи, щоб насварити декількох вуаєристів, які переховувалися навколо парку. Але коли ми досягли Роуз Гардена, де зробили першу фотографію, усі перейнялися серйозністю того, що відбувається і сміх пропав. Ми робили щось, що могло роками жити в пам'яті Халла.
Тунік перетворив неорганізований натовп цивільних осіб в прекрасні художні об'єкти. Нас попросили дивитися вперед і вгору, не усміхаючись і не сміючись, щоб фотографія вийшла максимально безтурботною. Ми стали морем, тихим, синім монолітом перед майже невидимим об'єктивом. Ми стали водою, що тече через місто, яка раніше його затопляла.
У фінальній локації ми лежали на тротуарі в центрі міста. Це був мій найбільш тісний контакт з тілом абсолютно незнайомої людини, але досвід не був сексуальним в жодному разі. Замість цього я відчула себе залученою в захід, що оспівує морську історію Халла. Я б порадила всім роздягнутися для Туніка, якщо з'явиться такий шанс. Навіть, незважаючи на те, що ми з моїм хлопцем все ще вимиваємо синю фарбу з вух ".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Фотограф Бріжит Карнохан: "світ зосереджений на коханні"
Спенсер Тунік створює "живе мистецтво" з 1992 року. Він організовує флешмоби оголених людей для своїх інсталяцій, про місце проведення яких повідомляє заздалегідь. Бажаючі взяти участь реєструються на сайті і приходять в призначений час. Тунік працює по всьому світу, серед міст, в яких він знімав: Нью-Йорк, Барселона, Амстердам, Відень, Лос-Анджелес, Базель, Москва, Мехіко. Найбільша кількість добровольців зібралася в мексиканській столиці - 18 000 чоловік. Нагота в творчості Туніка не асоціюється з сексуальністю. Автора цікавить взаємодія людини і мегаполісу. Захоплюючись красою людського тіла, він одночасно передає його крихкість і вразливість, маючи в своєму розпорядженні натовп голих людей серед міських і природних пейзажів.
3 
1
Коментарі
1