2001 року за 32-річним психічно хворим вінничанином Вадимом Дудком стало нікому доглядати. Мати чоловіка Галина померла, а родичі — тітка Марія та двоюрідні брати — відмовилися взяти його до себе. Вадима тимчасово лікували в стаціонарі міської психлікарні. Двокімнатна квартира Дудка в районі Вишенька пустувала. Така нині коштує $70 тис.
Три роки тому суд визнав Вадима Дудка недієздатним. Опікунська рада Вінниці шукала людину для догляду за чоловіком. 20 січня 2007-го опікуном призначили головного бухгалтера міської психлікарні Ганну Семенову, 33 роки. Натомість колишня сусідка Дудків 58-річна Лідія Ковтонюк хоче відсудити право опікунства. Вона звинувачує Семенову в невиконанні обов"язків. Написала заяви до опікунської ради, міліції та Генпрокуратури.
— Я не претендую на квартиру — вона має належати родичам, — запевняє Лідія Ковтонюк. — У мене є своя квартира, нова, в районі Поділля. Переживаю за Вадима, бо була подругою його матері. Мої діти живуть поряд, у нашій старій квартирі, вони гляділи б його.
Лідія Ковтонюк після смерті Галини Дудко просила в тітки Марії дозволу на опікунство. Родичка написала на неї довіреність. Ковтонюк пішла до лікарні писати заяву.
— У лікарні то одне торочили, то друге, — бідкається жінка. — Сказали 6 лютого написати заяву. Коли прийшла, виявилося, що ще 20 січня опікунство оформила бухгалтерша Семенова. Як це називається?
Голова опікунської ради Вінниці Микола Гунько каже, що наглядати за Вадимом хотіли багато людей.
— Деякі працівники лікарні хотіли взяти його, потім відмовлялися, — каже Гунько. — Головний бухгалтер теж спочатку погодилася, потім відмовилась. Ми не розуміли причину. Згодом виявили, що сусіди Ковтонюки погрожували працівникам, хотіли самі опікуватися.
Лідія Ковтонюк запевняє, що законний опікун Ганна Семенова не відвідує хворого.
— Відтоді, як Вадима привезли з лікарні, його не чути, — каже Ковтонюк. — Іноді стукаю-стукаю, а там тихо. Якось зайшла, а він лежить. Питаю, як почувається. Він мені: добре, доктор уколи робить. Аменазін назначили. Він же не буйний, навіщо ліки, які пригнічують? Боюся, щоб нічого не трапилося. Не знаю, чи ночує хто з Вадимом. Його ж не можна самого лишати.
Вадим грузчиком робив, він дуже сильний
Законні опікуни відмовляються коментувати закиди.
— Ми нічого не будемо говорити, — відмахується чоловік Ганни Семенової, який приніс до квартири Дудка сумку з харчами. — Почекаємо суду 4 квітня. Там все вирішиться.
В опікунській раді кажуть, що Семенова не має права на житло Вадима Дудка. Після смерті хворого питання про власність на нерухомість вирішує суд. Першочергове право мають родичі. У громадській організації "Відродження", яка захищає права психічно хворих, стверджують, що опікунська рада посилається на старий закон.
— Торік закони про опікунство були виведені з Сімейного кодексу і введені до Цивільного, — каже керівник організації Руслана Імерелі. — Згідно з ними, після смерті підопічного опікун може оформляти спадщину на себе. Щодо Вадима Дудка, то нас цікавить, чому опікуном призначили матір дворічної дитини, яка не збирається проживати разом із хворим. Адже в лікарні досить санітарок та медсестер, яким ніде жити. Вони могли б переїхати до Вадима.
Вадимова тітка Марія Чекина, 71 рік, живе в селі Дружне Калинівського району за 80 км від Вінниці. Жінка відмовляється бути з племінником.
— Останнім часом він знущався над матір"ю, — шепоче Марія Чекина. — Галя як померла, то тиждень мертва лежала, доки сусіди не знайшли.
Про двокімнатну квартиру сестри говорити не хоче.
— Замучили мене з нею. Вже й письмо сусідці написала, хай доглядає Вадима й забирає квартиру. Мої сини не хочуть, я не можу.
Жінка пошепки розповідає про життя родини Дудків.
— Сестра тоже трохи того була, вчитися не могла, — каже баба Марія. — Чоловік Іван Дудко бив, пив, знущався. Галя першу дівчинку народила мертвою. Вадим був трошки недоразвитим. Віддали його до Прибузької школи-інтернату. Через два роки Галя забрала, бо його били. Вадим грузчиком робив, він дуже сильний.
Нині Вадим Дудко живе в своїй квартирі на першому поверсі п"ятиповерхівки. Сусіди мало цікавляться його долею, деякі навіть не знають про чоловіка. Помешкання опікуни замикають.
Вадим стає на підвіконня й виглядає через вікно.
— Ти гроші мої з бази забери і принось завтра, — гукає. — А їсти мені приносять завжди в час дня. Гуляв давно, бо погода погана була. І в них робота, то не мали коли. Ти завтра приходь, і не забудь про базу, — кричить навздогін.
3 
1
Коментарі