У Врадіївці перестали купувати короткі спідниці

— Раньше у Врадіївці був полнєйший безпрєдєл. Бандітська власть робила, що хотіла: грабила, вбивала, насілувала. От уже два тижні спокійніше, — говорить молодий вусань, який підвозить "запорожцем" до райцентру Врадіївка Миколаївської області. Уночі 27 червня двоє міліціонерів і таксист побили та зґвалтували там продавщицю 29-річну Ірину Крашкову. Після того місцеві жителі розтрощили райвідділ міліції.

Зранку 18 липня на вулицях селища людно — щочетверга працює базар.

— Мам, давай поміряємо оту коротеньку спідничку з квітками, — дівчина років 15 прямує до ятки з жіночим одягом.

— Ти шо, не бачиш, що робиться? У короткому страшно на вулицю вийти. Он гарна довга синя спідниця, — відповідає жінка у темній сукні до п'ят.

— Як Іру ізнасілували, всі запитують тільки довгі спідниці. У короткому бояться даже дома ходити. А ми на літо тільки коротеньке завезли. Тепер усе хоч викидай, — говорить продавщиця Марина Петрівна, 56 років.

Райвідділ міліції — неподалік ринку. Після погрому 2 липня приміщення відремонтували, вікна замінили на пластикові, замість розбитих металопластикових дверей установили броньовані з Гербом України. Фасад відмили від кіптяви, асфальт перед відділком виметений. На витоптаних квітниках сплять безпритульні пси.

— Страсті трохи стихли, але атмосфера в селі напружена. Люди чекають або продовження мітингів, або помсти міліції. Живемо, як у сталінські часи, боїмося чорного "воронка", який може в будь-який момент приїхати і когось забрати, — каже жінка у світлій футболці.

— Наступного разу в хід підуть вила. Якщо побачать Дрижака на вулиці, то його просто порвуть, — долучається до розмови 33-річна Катерина Настіна. Вона приїхала на базар із селища Криве Озеро за 25 км.

У кафе неподалік відділку сидять десяток чоловіків. Із радіоприймача лунає новина, що піша хода з Врадіївки дійшла до столиці.

— Устроїли цирк із цею ходою, — говорить сивий чоловік у світлій сорочці. — Там із наших тільки один. Решта лише рекламуються на Іриній біді. Хоч би один поїхав до неї і спитав, чи хоче вона, щоб про її горе знала вся країна. Ніхто й не цікавиться, як вона, як син.

— А їм нема різниці, на чому піаритися. Цим ходакам вірив, коли вони без прапорів ішли. А зараз і прапори "Батьківщини", й УДАРу. Хочуть Захарченка скинути, революцію устроїть. А толку? До них ніхто не присоєдіниться. Люди ідуть за простими людьми, а за політиками — ніхто, — розповідає неголений пузань у світлому костюмі. — Дуже багато брехні було по телевізору. Казали, шо наші мітингувальники були п'яні, з ферми бившого начальника міліції свиней випускали. Яка там ферма?

Фермою називають приватний двір за селищем, обабіч дороги на Кишинів. З одного боку, той оточений лісом, з іншого — соняшниковим полем. Залізні ворота зачинені, дощатий паркан місцями впав. На зарослому травою подвір'ї стоїть старий одноповерховий дім і залізний ангар, перед дверима валяються миски та садове приладдя. Із хати виходить жінка у брудній кофті та спортивних штанах.

— Ми тут вісім років живемо. Ніякої ферми немає. Тримаємо четверо своїх свиней і двох Синицьких. Ніхто свиней не випускав, то все сплєтні, — каже. Слідом за нею виходить чоловік у закочених штанах. Показати свинарник відмовляється.

Над ставом у центрі Врадіївки граються діти з батьками. Чоловіки читають оголошення на дошці.

— У нас стільки хат почали продавати, — говорить 32-річний Олег Мальчишин. У Врадіївці живе вісім років. — І недорого. За 40 тисяч можна гарну взяти. Тільки кому вона тут треба?

Будинок Ірини Крашкової — на вул. Петровського. Обгороджений залізним парканом із кованими ворітьми. У дворі на викошеній траві пасуться три десятки гусей, під вишнею спить собака. На стінах хати місцями осипалася штукатурка.

— Заходьте, бо бабушка майже не ходить, — з будинку виходить племінниця Ірини Крашкової. — Ви ж про тьотю Іру хочете розпитати? Її скоро випишуть.

Заводить до кухні. На підлозі — лінолеум. Під стіною стоять коричневі кухонні меблі, пральна машинка з рожевою хлібницею, на дерев'яному столі — ікона і фотографія Ірини з сином. 69-річна Марія Кирилівна сидить на червоному  пластиковому стільці.

— За Ірочку постійно молюсь. Не відходжу від ікон. Дасть Бог і моя дитина виздоровіє, — каже. Хреститься, плаче.

— Ніякого штурму не було б, якби мітінгувальники не побачили Дрижака, який сміявся з вікна міліції, — говорить таксист, який везе до вокзалу.

3 адвокати захищають побиту і зґвалтовану Ірину Крашкову.

4 адвокати захищають підозрюваних міліціонерів Євгена Дрижака, Дмитра Поліщука і таксиста Сергія Рябіненка.

×