22 березня з виправної колонії №20 у місті Вільнянськ Запорізької області випустили 36-річного Максима Дмитренка. Він майже вісім років відсидів за вбивство 17-річної Світлани Старостіної, яке у вересні 2004-го скоїв "пологівський" маніяк Сергій Ткач. За його злочини відбули покарання щонайменше четверо людей із Пологівського району.
На привокзальній площі Пологів зранку в неділю 25 березня стоять таксисти. Їдять пиріжки з картоплею, запивають кавою з коричневих пластикових стаканчиків. За кіосками з хот-догами дівчата у коротких яскравих куртках курять сині "Прилуки". Ззаду на площу повільно заїжджають зелені "жигулі" третьої моделі з вицвілими передніми крилами. Крізь темні вікна в салоні нікого не видно. Водій запрошує рукою сідати, сам не виходить.
— Досі не можу нормально соображать, як їх бачу, — 32-річний Віталій Каїра показує на білу міліцейську "ладу". — Погнали звідси.
Обережно виїздить із площі, всіх пропускає, вмикає повороти, де зазвичай цього ніхто не робить, — на дорозі немає жодного авто. Щойно міліціонери зникають у дзеркалі заднього виду, відчиняє вікно і дає газу.
— Коля, це економ-варіант? — кричить до друга-велосипедиста. Пояснює, що той планував купити нову "таврію", а взяв велосипед.
Каїра вітається з кожним другим пішоходом і ледь не кожним водієм — його добре знають у 20-тисячних Пологах Запорізької області. Він один із чотирьох, хто відсидів за злочини Сергія Ткача. За вбивство Ольги Прищепи Віталій був за ґратами чотири роки вісім місяців і 13 днів.
— Два роки доводжу судді непонятно що. Оце завтра опять поїду на цей цирк, — Віталій підкурює синій "Вінстон". — Суддя в лоба питає: "Ну, яких моральних страждань ти зазнав? Тебе ж годували, була криша над головою. А що жінка кинула — то при чому тут тюрма. Люди говорять, що батьки вбивцю виховали? Ну то в людей і питай". У мене вже нема слів. Я що, на курорті був? Як мені це все надоїло. Рвануть би звідси, хоча б у Бердянськ.
Віталій Каїра народився в селі Благовіщенка Куйбишевського району Запорізької області. За рік батьки переїхали до Пологів, у них народився другий син Юрій. Збудували хату, завели господарство. Зараз 53-річна Любов Григорівна працює у стоматологічному відділенні лікарні, 56-річний Олексій Іванович — водій на будівництві.
Віталій закінчив школу, вивчився у місцевому ПТУ на електрогазозварника. Працював на філіалі Запорізького абразивного комбінату в Пологах, потім апаратником на тамтешньому підприємстві хімреактивів "Коагулянт".
— Жив із жінкою, Лєною, — згадує Віталій. Пропонує каву. Її не п'є, відвик. — 2001-го в нас народилася дочка Амінка. Хотіли самі жить. За 2 тисячі купили стару хату біля батьків, я достроїв пару комнат, кухню. Треба було кришу над усім робити, ремонт. Планів була купа. Але я оказався не в той момент не в тому місці.
13-річну Ольгу Прищепу знайшли зґвалтованою і вбитою на стежці біля річки Конка у Пологах 26 березня 2003-го. Міліціонери опитували всіх, хто міг бути причетний. Дві школярки згадали, що того дня бачили на стежці Віталія. Він щодня ходив нею на роботу.
— Мене взяли 28-го, — Віталій витягає чергову цигарку. — Як зараз помню: неділя, ми з батьком і другом Сергієм із села приїхали. Тут мєнти. Повезли. У кабінеті зразу: "Ти вбив, у нас є всі докази, всі експертизи, адвокат тобі не нужен, підписуй. Підпишеш по-любому. Тільки або так, або ребра поламаємо". Я не вірив. Підписав явку в Запоріжжі. Не витримав. Там казали, що Лєну зґвалтують, дочку наркомани вб'ють. За пару днів повезли на відтворення. Робив усе, що казали. Справу дуже бігом зшили. Я надіявся на суд. Тоді ще думав, що він у нас справедливий.
Доказів провини Віталія Каїри не було. У справі фігурувало його зізнання, відеозапис відтворення злочину і свідчення школярок. Не довела його вини жодна експертиза. Однак у той час у Пологах ледь не щомісяця вбивали дівчат, люди вимагали покарати маніяка. 24 квітня 2004-го Апеляційний суд дав Віталієві 15 років в'язниці, Верховний — вироку не змінив. Зобов'язав Каїру виплатити Прищепам 100 тис. грн моральних і 625 грн матеріальних збитків. По етапу в'язня перевели у колонію посиленого режиму №20 у місті Вільнянськ.
— Лєна мене покинула, Амінка відвернулася, хату розтягли. Батьки на вулицю боялися вийти. Прищепи досі з нами не говорять, капості на нас пишуть. А я ніяк не міг понять — чого я? За що? Скільки разів вени порізать собі хотів, — згадує Віталій. — У колонії теж невесело. Зекам однаково: приговор єсть — значить, винен, маніяк. Тільки батьки передачі возили.
Серійного маніяка Сергія Ткача у Пологах затримали 5 серпня 2005 року. Він зізнався у вбивствах понад 100 людей, зокрема Ольги Прищепи. Показав, як душив лямками від шкільного ранця, під нігтями у дівчинки знайшли частинки з його ДНК. Ткач отримав довічне.
— А я сидів ще три роки після того, — говорить Віталій Каїра. — І за його дєла тільки у Вільнянській колонії були троє. Я, Коля Демчук і Макс Дмитренко. Я відсидів чотири роки і вісім місяців, Коля — чотири з половиною роки, Максим — майже вісім років. У мене і Дмитренка вироки — слово в слово, тільки прізвища поміняні. А скількох мєнти товкли і в СІЗО гноїли, не зна, мабуть, ніхто.
Віталій живе з батьками і братом. Працює монтером на підприємстві "Агрострой", їздить батьковою "ладою"-"трійкою". З другою дружиною 23-річною Катериною виховує дочку 1,5-річну Ніколь. Планує добудувати хату. Ледь не щотижня їздить до міста Марганець Дніпропетровської області, що за 175 км. Тамтешній суд розглядає дві справи: з перевищення службових повноважень запорізькими міліціонерами і щодо компенсації Віталієві 2,5 млн грн моральних збитків.
— Я ще якось добиваюся, — додає. — А Коля Демчук здався. Не знаю, як Максим буде. Його тільки минулого четверга випустили. Що мене життя навчило — ніколи не буду з мєнтами говорити. І звертатися до них, хай мене хоч убивають. Бо все одно нікого не знайдуть, а посадять такого, як я.
За 12 км від Пологів розташоване село Чапаєвка. Тут, у хаті без води й газу, із запнутими поліетиленовою плівкою вікнами живе 29-річний Микола Демчук із матір'ю. Він відсидів чотири роки і шість місяців за зґвалтування 8-річної Ілони Космини, яке 17 серпня 2003-го скоїв Сергій Ткач.
— Мене взяли 19 серпня, — згадує Микола. — Я сам поїхав у міліцію, бо попросили. Там зразу сказали брати на себе. Я ішов в отказ, то мені ногу зламали. Дали 10 років. Так получилось, що у мене і у Космини співпали групи крові.
Микола вийшов із в'язниці 25 лютого 2008-го. Вимагає покарати чотирьох міліціонерів і слідчого районної прокуратури, які причетні до його справи, і виплатити 2 млн грн компенсації. Працює водієм навантажувача на місцевому заводі "Мінерал", отримує трохи більше 1 тис. грн. Там же начальником охорони працює Василь Мартощук — колишній оперативник Пологівського райвідділу міліції, який вибивав у Демчука зізнання. Він із трьома колегами на підписці про невиїзд.
2 
1
Коментарі
30