Вівторок, 19 листопада 2013 08:37

"Вісім років при свічці жила"

Автор: ФОТО: Олена ЛУЦЕНКО
  Сабіра Лісова мешкає сама у восьмиквартирному будинку в місті Кременчук на Полтавщині. З дому виходить двічі на місяць, боїться, щоб його не спалили
Сабіра Лісова мешкає сама у восьмиквартирному будинку в місті Кременчук на Полтавщині. З дому виходить двічі на місяць, боїться, щоб його не спалили

– 15-й год живу первобытным человеком в европейском городе, — з обшарпаної восьмиквартирної двоповерхівки на вул. Бутиріна, 7 у місті Кременчук Полтавської області виходить єдина її мешканка 71-річна Сабіра Лісова. — У меня двухкомнатная квартира, но живу только в одной. Вход во вторую забила досками, потому что страшно.

Сабіра Амір'янівна виходить крізь прибудову. Центральні двері під'їзду заварені. Більшість вікон вибиті, інші обмальовані фарбою. Двір обгороджений бетонним парканом, на воротах висять три замки. Під стінами будинку складені 5-літрові бутлі.

— Води ж нема, — жінка піднімає два. — На тиждень ідуть п'ять баклажок. Син привозить. Як дощі, збираю воду відрами, для прання. Перу не щодня, постіль вожу синові. А їсти все літо варила отут, — показує обвуглені цеглини біля купи дров.

У цьому будинку мешкали працівники місцевої взуттєвої фабрики. Сабіра Амір'янівна працювала там прибиральницею і сторожем, її чоловік Вадим Жлобинський — головним механіком. 1989-го їм надали двокімнатку. Від першого шлюбу Лісова має двох дітей. Сину Вікторові 49 років, доньці Ірині — 37.

— Ми заселялися у порожній будинок, — згадує. — Чого — досі не знаю, бо то був ще Союз. Усіх жителів переселили, дали інші квартири. Нас прописали, ми за все платили. 1999-го розвелися, Вадим переїхав. Того ж року я на пенсію пішла, в хаті залишилася сама. Тоді ж мене почали виживати. Спочатку відключили опалення, потім електрики світло відрізали. Як зимою замерзли труби — то й воду. Цієї весни газ вим­кнули.

Запрошує до помешкання. Підлога на першому поверсі заставлена консервацією.

— Цього літа на кострі варила варення, капусту, томат, борщову приправу, — господиня показує різнокольорові банки.

До квартири на другому поверсі піднімаємося крутими дерев'яними сходами.

— Вибачте, тут трохи безпорядок, — Сабіра Амір'янівна заводить до встеленої килимами кімнати. На єдиному столі у горщиках ростуть фікус і декоративна троянда, на дерев'яній лаві висять вовняні хустки. Зі стін звисають клапті шпалер, дах протікає. — Ремонт робили тут 1991 року. У ньому нема смислу, бо дім без опалення, все сиплеться.

Господиня вмикає електроплитку, варить каву. Поряд на тарілці стос свіжих ­млинців.

— Я вісім год жила при свічці. Куди тільки не зверталась. 2006-го таки підключили, — показує на дріт на стіні. — Купила плитку, але економлю. Літом 100 кіловат у місяць нагорало.

Кімнатний термометр показує +14°C.

— Зимою дуже холодно. Вікна плівкою забиваю, на ніч обігрівач вмикаю. Сплю одіта. Одягаю гамаші, шерстяні носочки. У мене є валянки, багато теплих кофточок, жилеток. Маю кофту з верблюжої шерсті, хустки хутряні. Літом купаюся у дворі, а взимку по дітях їжджу. Вони мене навідують, до себе кличуть, та я не хочу до них на голову. Вони скромно живуть, а як я виїду — втрачу квартиру. З дому виходжу раз або двічі в місяць, на базар. Частіше боюся відлучитися, бо тут усе спалять. Сижу в хаті, детективи читаю, плету, кросворди розгадую.

1994 року взуттєву фабрику приватизували. Дім на Бутиріна, 7 мали перевести на баланс міського управління комунальної власності. Цього не зробили. Він досі числиться за обласним управлінням Фонду держмайна. Там запевняють, що місто від нього відмовляється, в Кременчуцькому управлінні комунальної власності — що не віддає Фонд держ­майна.

— Я воюю з чотирма монстрами, — Сабіра Амір'янівна гортає папери. — Взуттєва фабрика, міськвиконком, Фонд держмайна і приватна особа Володимир Чурсін. Він ходить сюди з 2005 року, називає себе хазяїном, але ніяких документів не показує. Тільки обзиває мене. Страшна людина. Пропонував однокімнатну квартиру біля пологового будинку. Я і погодилася б, але перед цим він мене обіжав, принижував, а тут раптом на коліна впав. Пішла в ту квартиру, поговорила з сусідами. Кажуть, там мешкав один чоловік. Міліціонери забрали документи, а його з речами вивезли на цвинтар. Тепер він по підвалах живе.

17 жовтня Лісова була у міського голови.

— Запропонував тимчасово переїхати в гуртожиток. Я 14 років тут мучуся, а на старості мене до алкоголіків запре? Хочу квартиру.

Володимир Чурсін запевняє, що пенсіонерку не ображав.

— Почему я должен перед вами отчитываться? — кричить у слухавку. — Эта бабушка мошенница, дурит вам голову. Пять лет не жила там, значит, ей есть куда идти. Я никогда ей не грубил и не обижал.

Зараз ви читаєте новину «"Вісім років при свічці жила"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 715
Голосування Як оцінюєте судову систему після вироку Стерненку?
  • Судової системи в Україні не існує. Є телефонне право президента
  • Вбивця і викрадач людей Степаненко отримав те, що заслужив
  • Українська судова система – це Портнов
  • Хто такий Стерненко?
  • Мені байдуже. Я виїхав з країни, або планую це зробити
Переглянути