— "Кумчик, буду жениться. Сейчас нет времени, созвонимся позже", — это был последний разговор с Сашей. Думаю, со свадьбой решил сделать всем сюрприз. Ведь даже с невестой не успел познакомить. У него был счастливый голос, ехал в отпуск со службы, — розповідає 32-річний Валерій Михалькевич.
15 серпня в ДТП загинув його товариш, військовий Олександр Ліщук, 33 роки. Аварія сталася на трасі поблизу села Пряжів на Житомирщині.
— У тому місці переривається металеве розмежування між смугами. Наліво повертати не можна, але водії там часто порушують, — говорить 43-річний Олег Ганжа, волонтер. — Думаю, перед Сашею хтось хотів зробити заборонений маневр. У нього були долі секунди, щоб увернутися. Спрямував машину на праву смугу. Там їхало "Пежо". Певно, не встиг загальмувати й врізався в задній міст іномарки. Плюс — весь день був за кермом, утомився. Їхав на машині побратима, бо його поламана стоїть на місці дислокації. Відвіз Саші два прапори 72-ї бригади. Один — на домовину. Другий на могилі поставлять, поряд із хрестом.
Олександр Ліщук був у машині один. Від удару загинув на місці. Їхав зі швидкістю понад 100 км/год, за попередніми даними слідства. Чоловік родом із Бердичева Житомирської області. Там мешкають його родичі. Останнім часом винаймав житло в Білій Церкві на Київщині.
— Водійку "Пежо" забрали в лікарню. Має черепно-мозкову травму, забої, — каже Алла Ващенко з обласної поліції. — Обставини аварії встановлюємо.
На Донбасі Олександр Ліщук служив із 2014 року. Мав позивний "Беркут". У другому батальйоні 72-ї окремої механізованої бригади був головним сержантом. Захищав Маріуполь, Червонопартизанськ, Волноваху, Гранітне, Докучаєвськ, Верхньоторецьке. Війну пройшов неушкодженим.
— Із "Беркутом" познайомився на териконах Донбасу. Під обстрілами з території Росії разом бігали воронками, бо не було бліндажів. І вірили, що двічі в одну воронку не прилетить. Уже тоді в нас був страх і віра, що будемо жити і далі мстити окупанту", — написав у "Фейсбуку" Сергій Місюра, побратим Ліщука.
— Міг повністю на Сашка покластися, — розповідає 33-річний Богдан Барда, колишній комбат 72-ї бригади. — Виконував будь-яку поставлену задачу. Разом їздили на передок, забезпечували солдатів. Він за всіх переймався. Навіть якщо бійці казали, що мають достатньо їжі — віз іще, щоб не були голодні. Коли волонтери привозили форму, собі нічого не брав. Все роздавав солдатам. Як треба — позичав їм гроші. У допомозі ніколи не відмовляв.
Олександр Ліщук мав 16 серпня одружитися з Тетяною Хазовою, 34 роки, з Бердичева.
— Вони зустрічалися півроку. Щоразу мчав до неї щасливий, купував цвіти. На весілля підготував для Тані кольцо. Вона на четвертому місяці берємєності. Після розпису хотіли поїхати на море. Мріяли купити хату в Білій Церкві, — додає Богдан Барда. — До нареченої не доїхав 20 кілометрів. Мати Сашка від нервів попала в лікарню. Таня сама організовувала прощання.
Олександра Ліщука поховали 18 серпня на центральному цвинтарі Бердичева.
3 
1
Коментарі