17 березня у миколаївському кафе "Рибка" гуляють весілля. Бармен Віталій жениться з офіціанткою Наталею. Тиждень тому в цьому закладі 18-річна Оксана Макар познайомилася із трьома чоловіками, які її зґвалтували і підпалили.

— До нас слухи доходили, що ми спеціально женимося, аби в бар люди не боялися ходити, — каже наречений. — Але ми кілька місяців тому весілля спланували. Наташа просила відмінити або перенести через усі ті собитія. Вирішили, що біда не у нас сталася та не через нас, то чого через це собі життя псувати?

Віталій показує стіл, за яким сиділа Оксана Макар, коли прийшла ввечері 8 березня. Він — біля стіни, третій від барної стійки.

— Я був на зміні. Вона замовила пляшку пива і з кимось зідзвонювалася. Але не видно було, що чекала подружок. Вона в нас не перший раз була. Приходила сама, а йшла з кимось. До хлопців підсідала, вони її пригощали. Потім вони її проводжали.

Молода чорнява офіціантка із накрученим волоссям згадує, що Оксана після пива замовила 20 г горілки.

— Але після пива вона п'яненька була, тому горілку я їй не дала. Принесла сік. У цей час за сусідній столик сіли три хлопці. Оксана пересіла до них, почала знайомитися. Хлопці вели себе по-хамськи. Особливо той, що з борідкою. Його Женею звали. Коли я йшла за їхнім пивом, він крикнув, щоб я пошевєлювалася. Коли Оксана сказала, що хлопці розрахуються за її сік і пиво, грубо гаркнув: "Ты еще не отработала". Я боялася, аби цей грубіян не почав драки. Зітхнула, коли вони пішли.

— Люди кажуть, їй чогось підмішали, що вона не могла сопротівлятися. Але в нас вона пила тільки із закритої тари — пиво ми при клієнтах відкриваємо, а сік їй запакований із трубочкою подала, — каже офіціантка.

У кафе Оксана познайомилася із 24-річним Максимом Присяжнюком, 23-річним Євгеном Краснощоком та 22-річним Артемом Погосяном. Вони пішли на квартиру до Максима, через дорогу від кафе. Там дівчину зґвалтували і придушили. Непритомну віднесли на будівельний майданчик, неподалік дому. Кинули в яму зі сміттям та підпалили.

Батьки Максима Присяжнюка живуть у райцентрі Єланець, за 96 км від Миколаєва. Людмила Присяжнюк працювала головою райдержадміністрації, її чоловік Володимир — у неї заступником. Максим — нерідний син, взяли із Миколаївського дитбудинку у 3 роки.

— Людмила Александровна с мужем никак не могли родить детей, — говорить продавщиця магазину неподалік будинку Присяжнюків. — Взяли на воспитание девочку и мальчика. Девочка, Оксанка, умерла, когда ей было 12 лет. Поэтому единственного сына они баловали и все ему позволяли. А он понял свою власть. Воровал часто, вел себя по-хамски, детей в школе бил. Придет в магазин и хамит мне. Хочешь ему замечание сделать, а он кричит: "Ты знаешь, кто мои родители?".

Батьки Максима зараз ні з ким не спілкуються.

— Людмилу Олександрівну мало на вулицях бачили й раніше, а тепер зовсім не виходить. А батько раніше і в магазин ходив, і на базар. А зараз, мабуть, у Миколаїв за продуктами їздить. Ми його не винимо. Погано тільки, що він замолоду сина не наказував. Тут усі думають, що вони його витягнуть.

На базарі в Єланці двоє чоловіків вантажать у "москвич" мішки з картоплею, морквою і цибулею. Повна жінка розраховується із продавцем за овочі.

— Ви чули про того ізверга з нашого району, що дитину знасілував і спалив? Це ж нашої Присяжнючки син, — питає вона у продавця, високого чоловіка в гумових чоботах.

— Я бы таких на площади сжигал, чтобы другим не повадно было. Мы все, кто торгует на рынке, добровольно сбрасывались, кто сколько может, и деньги на счет пострадавшей пересылали. А теперь государство каждому из нас карманы вывернет, чтобы таких подонков в тюрьме содержать. Надо вернуть смертную казнь, тогда бояться будут.

×