1 березня 1994 року заступник директора Горлівського математичного ліцею N22, що на Донеччині, Юрій Страхов, якому зараз 45 років, поїхав до обласного центру на курси підвищення кваліфікації. Того дня була ожеледиця. Чоловік посковзнувся і зламав стегно.
— Упав упоперек сходинки — "хрясь!" і опинився в обласній травматологічній лікарні, — згадує Страхов. — Чотири години лежав на санпропускнику. Для рентгену з мене зняли штани, нічим не прикрили. Від болю й холоду паморочилась голова. Підходить мордоворот: "Больно?" — питає. — Больно. — "Можу зробити такий укол, що не буде больно, а можу такий, що не прокинешся". Я зрозумів. Візьми портмоне у кишені, — кажу. Цього медбрата більш не бачив.
За три дні чоловіка прооперували: уламки стегнової кістки зафіксували металевою пластиною.
— Практично відразу відкрився свищ — дірка, з якої витікав гній, — веде далі Юрій. — За два місяці мене виписали. "За гній не переживайте, промивайте фурациліном", — сказали. Я мив, вірив, що все минеться. У липні разом із дівчиною мали виїжджати до Ізраїлю. Помічав, що з гноєм із ноги виходять марлеві ворсинки.
У серпні 1995-го лікарі зробили другу операцію — витягли металеву пластину. За місяць на ногу поставили апарат Ілізарова — фіксувальні кільця для кістки. Однак свищі не зникали.
— 31 травня 1996 року мене виписали вдруге, — веде далі чоловік. — "Можеш грати у футбол" — сказали. Я зрадів, наступного дня з костуром пішов на роботу. Раптом відчув, як при ходьбі нога немов відходить від мене, від"єднується. Поклали мене на ту ж койку, з якої за день виписували "абсолютно здоровим". Нога роздулася. Лікар торкнув скальпелем, і з пузиря бризнув сіро-жовтий гній. Медична посудинка переповнилася.
Страхова поклали до кістково-гнійного відділення.
— Узимку на нозі було вже п"ять свищів, — згадує Юрій. — Я був схожий на їжака — весь втиканий трубками, з яких лився гній. Банки не встигали міняти. Температура — за 40. У січні 1997-го відчув, що помираю. Завідувач відділення Анатолій Кирилович Рушай каже: "Вважай, що ноги в тебе ніколи не було. Зараз мова йде про твоє життя".
Лікарі видалили кістку.
— Вона просто згнила в них на очах — зауважує Юрій.
На той час у хворого почалося загальне зараження крові. Під час п"ятої операції 4 березня 1997 року Страхов 6 хв перебував у стані клінічної смерті. Тоді медики й помітили в нозі серветку, яку забули 3 роки тому. Це був чорний клубок завбільшки з кулак. Тоді ж видалили гнилі м"язи і 12 см кістки.
— Усі дуже шкодували, що так вийшло, — говорить Юрій. — Лікар Юрій Акжігітов казав: "Хочеш, я тобі свою ногу віддам?". Обіцяли виходити, просили не здіймати галасу. У них саме один пацієнт із третього поверху викинувся, прокуратура перевіряла. Я повірив. Тільки потім мені сказали, що надкістя згнило, кістка мертва, вже не зростеться.
За кілька операцій зі стегна Страхова видалили 28 см кістки. Загалом Юрій пролежав у лікарні 5 років, із них півтора — по груди в гіпсі.
— У мене ж не нога, а безкістковий приросток, — чоловік демонструє висячу кінцівку. — Обпертися на неї не можна. Вона навіть не болить, лиш іноді ниє на погоду. Остеомієліт хронічний, у будь-який момент знову може гнити. Усі прибутки йдуть на ліки.
Шість хвилин перебував у стані клінічної смерті
Торік Страхов подав до суду. У комунального підприємства "Донецька обласна травматологічна лікарня" вимагає 100 тис. грн. Нині слухання призупинили. Очікують із Києва черговий висновок експертів.
— Донецькі експерти написали, що стерильна серветка не може бути джерелом інфекції, — зазначає чоловік. — Її, мовляв, інфікували запальні процеси, які почались у мені. Тобто я сам заразив серветку.
Раніше Страхов займався легкою атлетикою, стрибками у воду. На момент перелому йому був 31 рік, коханій — 23. Хотів виїхати за кордон, писав дисертацію. Дівчина поїхала, а Юрій залишився вдома — не хоче бути для неї тягарем.
Чоловік ледь пересувається на костурах. Живе разом із 69-річною матір"ю у Макіївці. З п"ятого поверху хрущовки раз на тиждень йому допомагають спуститися друзі, бо мати хворіє на тяжку форму цукрового діабету.
7 
35413
Коментарі
1