Другий рік 40-річний будівельник Геннадій Ханас із райцентру Липовець Вінницької області намагається перейменувати міський провулок Набережний і школу N1 іменем героя Російської Федерації Юрія Нікітіча — свого загиблого однокласника й кума.
— Прошу їх: ну давайте назвемо іменем Нікітіча, — бідкається Геннадій Ханас і показує провулок. — Може, хто з росіян коли приїде, заасфальтує тут дорогу, бо влада ж не зробить. Взагалі його іменем треба назвати всю вулицю Набережну, а не провулочок із 15 хат.
Юрій Нікітіч народився у Липовці. З матір"ю Галиною, батьком Іваном, сестрою і братом жили в невеличкій хатинці, яка стоїть досі. Сестра Катерина виїхала до Києва, а брат Олександр купив іншу хату.
Геннадій Ханас проводить до Нікітічів. На подвір"ї у яскравому синьому халаті зустрічає 79-річна бабуся Галина. Важко переступаючи з ноги на іншу, проводить до веранди й запрошує до столу. Скаржиться, що взимку злодії покрали алюмінієві ринви. Кожне питання перепитує по кілька разів — з віком все гірше чує.
— Тут мій синок жив, — з перших слів заливається слізьми. — Тут у школу ходив, спортом займався, на деревах підтягувався. Бувало, їдемо з Вінниці додому, то він з машини вийде і кілометрів тридцять за нами біжить. Лиш біля криниць зупинявся воду пити.
До кімнати заходить 36-річна сестра Юрія Катерина, яка приїхала з Києва.
— Як брат в отпуск приїжджав — всякі прийоми хлопцям показував, гурток дзюдо вів у школі, — каже жінка. — Ним навіть КДБ цікавився. Але заспокоїлися, бо Юра вчив лише самозахисту.
— Дуже сильний був, — перебиває Катерину Геннадій Ханас. — Тільки з армії прийшов, ми з ним пішли на танці. Місцеві хлопці хотіли налякати, так Юра за клубом всіх згріб в охапку й кинув у воду. Наступного дня вони знов прийшли розбиратися. Юра ще раз показав, хто хазяїн.
Після служби в армії Юрій Нікітіч поступав до Вищого повітряно-десантного командного училища в Рязані. Спершу його не взяли, бо мав поламаного носа. Юрію зробили операцію в Києві. Із другого разу поступив. У Рязані одружився з росіянкою Оленою.
Нікітіч отримав офіцерське звання і служив у Псковській десантній дивізії. Цей підрозділ брав участь у збройних конфліктах в Кіровабаді, Ферганській долині, Абхазії, Південній Осетії, Придністров"ї. 1994 року Росія почала першу чеченську кампанію — наступ на невизнану Республіку Ічкерія.
Статус чеченської війни незрозумілий навіть у Росії
Під час прориву до президентського палацу в Грозному Юрій Нікітіч у званні старшого лейтенанта командував розвідувальною ротою десантників. 8 січня 1995 року його підрозділ натрапив на замасковані бойові точки чеченських ополченців. Почався бій. Юрій своїм тілом закрив ствол безвідкатної гармати противника. Загинув миттєво, але вибухнула і броньована машина з 11 чеченськими бійцями.
Юрія Нікітіча поховали в Рязані. У цей час його дружина була вагітна донькою Юлею. Посмертно Нікітічу присвоїли звання Героя Російської Федерації.
Геннадій Ханас попросив міськраду Липовця назвати провулок і школу на честь Юрія Нікітіча на десяту річницю загибелі кума.
— Ну то й що, що він герой сусідньої держави, — зривається Геннадій. — Не важливо, на якій війні воював. Він хоробро виконав свій обов"язок.
Із 15 будинків у провулку Набережному за перейменування підписалось 12 сімей. Одна хата пустує, ще двоє господарів запротестували.
— Мені, старому, однаково: буде ця вулиця Юрина чи Сталіна, — виходить з хати сусід 77-річний Петро Бурлаченко. — Но це ж документи переробляти, ходити скрізь. Нащо це мені? Сусідки казали, що мороки багато, тому підписались проти.
Ханас голосно говорить, що всі витрати зі встановлення табличок і зміни документів бере на себе.
— Кожному новий штамп в паспорт поставити коштує 5 гривень 75 копійок, — каже Геннадій. — Мені це менш ніж у 100 гривень обійдеться. Я спеціально найму машину, аби всіх в паспортний стіл завезти.
Дід погоджується наступного разу підписатися "за".
Міська рада проти перейменування вулиці.
— Це великі витрати, — каже мер Липовця Олександр Притула. — Потрібно робити зміни в паспортах, на картах. А незгодні з перейменуванням подадуть в суд і виграють.
Мер згадує, як кілька років тому вулицю Чапаєва перейменували на Василя Копитка — липовчанина, який підкорив Еверест. Каже, що люди досі ходять по довідки.
— А як задавниться, то доведеться в архів бігати, — каже мер. — Не хочу нічого міняти. Будуть нові вулиці будуватись, от їх можна назвати. А то були дєятілі, які центральну вулицю Леніна хотіли поміняти на Помаранчеву.
Перейменовувати школу мер теж не хоче.
— Побоялися, — зізнається. — Він воював у Чечні, а там якось школу захопили у полон. Хто його зна, що з тими терактами робиться. Поставили лиш меморіальну дошку.
Мера підтримує депутат міськради голова комітету законності і права Олексій Ладан, 28 років:
— Людям проблематично спадщину буде оформити, перероблятимуть домову книгу, паспорт, документи на машину, — каже він. — А школу не назвали, бо статус чеченської війни незрозумілий навіть у Росії. На честь Нікітіча можна висадити алею, але школу назвати — ні. Не хочемо, щоб через це були якісь політичні ігри. Боюсь, щоб не було подібного побоїща, як у Львові, де підняли питання перенесення пам"ятника загиблим воїнам.
Ідею назвати школу іменем Нікітіча вчительський колектив не підтримує. Торік директор Михайло Капущак пропонував назвати заклад іменем педагога Липинського, який тут навчався.
У Першій чеченській війні загинуло багато цивільних
Чеченська війна 1994–1996 років — бойові дії в Чечні і деяких населених пунктах сусідніх регіонів Північного Кавказу з метою утримати Чечню у складі Росії. Її часто називають Першою чеченською війною. Хоча офіційно конфлікт називався "Заходами з підтримки конституційного порядку". Війна характеризується великою кількістю жертв серед цивільного населення, військових і правоохоронців, а також масовою втечею із Чечні росіян і представників інших національностей.
Попри певні успіхи збройних сил і МВС Росії, результатами конфлікту стало виведення федеральних військ, масові руйнування і жертви з обох сторін та фактична незалежність Чечні до другого конфлікту 1999–2000 років.
Міжнародна інтернет-енциклопедія wikipedia.org
3 
1
Коментарі