— Четвертий рік живемо на чемоданах. У будь-який момент можуть вигнати. Іти нам нікуди. Все життя чекали на цю квартиру, у ремонт вклали останні гроші, — каже киянка 55-річна Наталія Дем'яненко. Її двокімнатну квартиру на просп. Леся Курбаса, 18 можуть відібрати колишні власники.
Наталія Володимирівна працює учителем молодших класів у ліцеї №177. Має 32 роки педагогічного стажу. 28 із них стояла у черзі на квартиру. Весь цей час із чоловіком 52-річним Сергієм Арсеновичем і доньками Вікторією та Антоніною мешкали в комуналці на Рибальському острові. Напередодні Дня вчителя у жовтні 2010 року мерія виділила їм квартиру.
— Раділи, бо ж все життя цього чекали, — згадує Наталія Володимирівна. — Але вселитися одразу не могли. Металеві двері були заварені. Коли їх відкрили, злякалися — брудно, гори сміття, різного непотребу. Лоджія заставлена ящиками. У квартирі валяються шматки труб. Штукатурка сиплеться, дверні косяки розбиті. Закачали рукави і взялися за капітальний ремонт.
Будинок на Леся Курбаса, 18 звели за радянських часів. У 1970-х ордер на квартиру №274 отримала Ася Столярів із дітьми — Віталієм і Людмилою. Сусіди кажуть, там пиячили. 1980-го Людмила вийшла заміж, виписалася і виїхала. Більше не з'являлась. 2007 року Ася померла, за кілька місяців не стало і Віталія. Квартиру з боргами прокуратура передала на баланс міської ради.
Дем'яненки прописалися та приватизували квартиру 2011-го. За два роки дізналися, що на помешкання претендує Людмила Комліченко. У дівоцтві — Столярів, донька попередньої власниці.
— Спочатку ми отримали незрозумілу повістку в суд, — каже Наталія Дем'яненко. — Відповідачами значилися адміністрація Святошинського району і якийсь Іванов Іван Іванович. Хоча адреса наша. Ім'я позивачки було незнайоме. Думали, непорозуміння. В суд не пішли. Слідом за першою повісткою прийшла друга, вже з нашим прізвищем. Виявилося, Людмила хоче відсудити квартиру. Ми були переконані, що правда на нашому боці, бо квартиру виділила держава. Мали всі необхідні документи — ордер, свідоцтво про приватизацію. Найняли адвоката. Пізніше поштою отримали судове рішення. Святошинський райсуд визнав ордер незаконним, зобов'язав нас повернутися у комунальну квартиру. Людмилі дозволив проживати у квартирі без реєстрації.
Дем'яненки програли ще кілька судів.
— Наші аргументи ніхто не брав до уваги, — продовжує Наталія Володимирівна. — Після апеляції адвокатка Комліченко прийшла до нас і почала ламати двері ломом. Вимагала, щоб ми забиралися. Двічі викликали поліцію, але вони не втручалися. Знаємо, що Людмила має де жити. У неї є квартири на Маршала Малиновського й Героїв Дніпра. Але їй мало. Кімнату в комуналці ми віддали родині старшої доньки.
Дем'яненки подали касаційну скаргу до Верховного суду України. Там скасували рішення про їхнє виселення. Чекають розгляду справи по суті.
— Попередні мешканці квартири померли, і вона була відчужена як відумерла спадщина — майно, що не переходить до спадкоємців. Бо у неприватизованій квартирі ніхто не проживав, — каже правозахисник 60-річний Євген Храбров.
— Наталія Дем'яненко отримала квартиру законно. Її намагаються відібрати, прикриваючись судовими рішеннями, які винесені без перевірки фактів. Чітко простежується шахрайська схема. У ній задіяні судді, судові виконавці, прокурори й криміналітет.
2 
1
Коментарі