16 учасників протестів із селища Врадіївка Миколаївщини пройшли 210 км шляху до Києва. Залишилося 245 км. 12 липня були в райцентрі Монастирище Черкаської області. У кожному з пройдених міст збирають підписи за відставку міністра внутрішніх справ Віталія Захарченка, переатестацію всіх міліціонерів і закриття справ проти врадіївців, які трощили райвідділ міліції.
З учасниками ходи зустрічаємося ввечері 9 липня в Умані під МРЕВ. Інспектори щойно конфіскували їхню машину супроводу — джип "Хонда СРВ" Сергія Гляненка.
— Я підприємець, із Дніпродзержинська, — каже 55-річний Сергій Гляненко. — Податкова колись повісила 1035 гривень штрафу, виконавці мали стягнути. Вони вичислили мою машину по системі "Рубіж". Я вже все заплатив, ходу не перериватимемо.
Врачі без халатів, без медикаментів — одні носилки
Гляненко йде до магазину навпроти МРЕВ. Купує чай. Двоє чоловіків у цей час встановлюють намет.
— Сьогодні пройшли більше ніж 30 кілометрів, — розповідає координатор акції киянин 57-річний Василь Любарець. — Вийшли з Голованівська (райцентр на Кіровоградщині, де 2009 року тодішній нардеп-"бютівець" Віктор Лозінський розстріляв селянина Валерія Олійника. — "ГПУ"). Йшли навпростець, а Сергій їхав трасою — він везе наші продукти й палатки. Як машину забрали, то ми вже були в Умані. Ідея з ходою — моя, виникла спонтанно. Був у Врадіївці. Як протест закінчився, люди стали ще наляканішими. Думаю: треба хвилю обурення підтримати. У Врадіївці познайомився із Гришею, ночував у нього.
— Я побачив, що людина здалеку, приїхала стояти за нас, — говорить 49-річний Григорій Березовський, єдиний врадіївець серед учасників ходи. — Пішли до мене, повечеряли, поговорили за життя. Вирішив іти з ними.
— До Первомайська добралися спокійно, — продовжує Любарець. — Із нами ще йшли козаки з Кіровограда. Та в Первомайську вони повернули на Кіровоград, а ми — на Умань. Учора пройшли селами Голованівського району, говорили з людьми. До вимог додали ще одну — розслідувати побиття родини Дубкових із села Запашне. Олександр Дубковий — росіянин. Мєнти в цивільному били їх із криками "Понаєхалі русскіє". У кожному селі нас підтримують, проводять до наступного населеного пункту.
Василь Любарець — колишній військовий, майор у відставці. Із дружиною виховали трьох доньок. 14 років прожив у США, написав книгу "Формула свободи — хартія громадянина". Сергій Гляненко має два продуктові магазини у Дніпродзержинську, Григорій Березовський — фермер із Врадіївки, одружений, мав сімох дітей. Дві доньки загинули.
— Через них і йду, — говорить Григорій Миколайович. — Це було 28 вересня 1994 року. Той день ніколи не забуду. Я тоді мав 10 гектарів. Вибрали картоплю на полі, приїхали додому. Вигружаємо, дочки побігли до криниці по воду. Тані було 11 років, Тамарі — 9. Тут такий грюк і хмара пилюки. Спочатку нічого не поняв. Дивлюся: у сусідньому дворі стоїть КамАЗ. Підбігаю, а під ним лежать мої Таня і Тамара, і ще одна сусідка. "Скору" визвали, але яка тоді була "скора"? Врачі без халатів, без медикаментів — одні носилки. Діти померли в мене на руках.
П'яний водій вантажівки втік додому.
— Тоді піднялася вся вулиця, приїхав начальник міліції. Ми показали йому хату, де той водітєль. Вони не схотіли його арештовувати. Взяли аж на четвертий день, коли протверезів. За три трупа дали дев'ять років, а відсидів три. І то сидів на поселенні, кожні празники додому приїжджав. З нього як з гуся вода, а ми щодня на портрети дітей дивимося.
Під своїми вимогами учасники ходи зібрали 200 підписів. 18 липня планують оголосити безстрокову акцію протесту на столичному Майдані незалежності.
2 
1
Коментарі
5