— Наші чоловіки й діти гинуть від рук росіян, а ми тут сепаратизм влаштували. Спроба перетягти нашу церковну громаду до Московського патріархату — це спланована операція ворога, — каже 52-річна Людмила Бугрій, жителька села Троїцьке Глобинського району на Полтавщині. Стоїть біля зачиненого храму Української автокефальної православної церкви. Із квітня приміщення зайняли прихильники Московського патріархату.
По обіді 26 червня кілька десятків автокефальних прихожан сходяться до церкви. Серед них священики — ієрей 32-річний Олександр Горай від УАПЦ та отець 33-річний Микола Костюк, настоятель місцевої парафії.
Будівля храму без вікон. Цегляні стіни побілені вапном. Боковий вхід закладений цеглою, центральний закривають масивні металеві двері з навісним замком.
— Троїцьку церкву збудували 1833 року за гроші поміщиків Капністів. Мурована з каменю й мала високу дзвіницю. У радянські часи тут був склад зерна й запчастин для сільськогосподарської техніки. Дзвіницю розібрали на цеглу для колгоспу. 2015-го її віднайшов за військовими німецькими картами автокефальний священик отець Євген Пономаренко із сусідніх Великих Кринок. У селі не було храму, тому вирішили відновити приміщення і розпочати службу. Місяцями ми вирубували чагарники й дерева, ремонтували будівлю, — розповідає місцева жителька Марія Найда, 60 років. Показує книжку, де намальована стара церква.
— Рік тому отець Євген вирушив до АТО і став військовим капеланом. Із єпархії прислали отця Богдана, який перед Великоднем зрадив громаду та перейшов до Московського патріархату. Церкву для нас закрили, молилися на порозі. Майно громади й касу забрали. Ми віднайшли стару хату, в якій тепер правимо службу. На Великдень нам вимикали світло, ледве посвятили паски, — додає Марія Петрівна.
У Троїцькому живуть 780 людей. Місцева автокефальна громада нараховує майже 300 прихожан. На богослужіння ходять близько 30. Прихильників Московського патріархату в селі — 20. Їхнім настоятелем є отець 27-річний Богдан Гарагуля.
— Отець Богдан зарікався мати справу з Московським патріархатом, бо вчився в них у семінарії. Автокефальна церква прийняла його до себе. Прислала тимчасово допомогти нашому настоятелю Євгену. На початку проявив себе добре, гарно знав устав. Не думали, що зрадить парафію та переметнеться до тих, кого називав ворогами, — каже отець 33-річний Микола, нинішній настоятель Свято-Троїцької громади УАПЦ.
— Московські попи війну почали. Забрали кадила й хоругви, ризи священиків. Прихожан автокефальної церкви називають гуцулами і бандерштадтом. Село розділилося, — говорить депутат сільської ради Володимир Пулях, 51 рік. Стоїть біля автомобіля й поправляє змокрілу футболку. Із сонячної сторони переходить у тінь під дерево.
— Сільський голова почала тиснути на прихожан і вимагала переходити до Московського патріархату. Лякала звільненнями з роботи. Односельцю Валерієві не давала довідки на дитину, доки не написав заяву про вихід із автокефальної церкви. Отцю Богдану прихожани допомогли купити автомобіль, годували і дбали про нього. А він усіх зрадив, — додає 52-річна Людмила Бугрій. Спирається на милиці.
— Це чутки. Я нічию сторону не займаю, — говорить сільський голова Любов Сніг, 49 років. — Хотіли мати в селі свій храм, а почалися міжконфесійні сварки.
До людей підходить отець Богдан у чорній рясі. Селяни починають кричати. Вимагають віддати ключі від церкви.
— Я почув голос громади, яка вирішила перейти до Української православної церкви (Московського патріархату. — ГПУ). Вона канонічна, її визнають у всьому світі. Відновлення храму було головним бажанням людей. Нам пообіцяли знайти спонсорів, які допоможуть. Із цього натовпу до мене в церкву ходили лише дві жінки, — розповідає отець 27-річний Богдан Гарагуля і йде в бік центру села. Люди обурюються.
Храм розташований на території агрофірми "Троїцька".
— Я нічого не знаю про церкву. По документах — це склад. Оформлюємо папери на нього. Керівництво в Києві має вирішити, кому передати його, — каже директор агрофірми Микола Мироненко, 53 роки.
5 
35413
Коментарі
3