— Это ужасно видеть страдания детей, их слезы и страх. Просыпаются среди ночи и плачут: "Мамочка, не отдавайте нас", — 40-річна Оксана Солдатенко із села Святопетрівське під Києвом розповідає про прийомних дітей 7-річну Тетяну й 5-річного Михайла.
Їх через суд повернув собі біологічний батько 61-річний Василь Зайцев, якого діти не бачили чотири роки. Верховний суд виніс ухвалу на його користь 23 вересня.
Оксана з чоловіком 45-річним Максимом приїхали на Київщину з окупованого Луганська 2014-го. Він працює в будівельній компанії, вона — вихователем. Власних дітей не мають. Михайла й Тетяну взяли під опіку 3,5 року тому. Ті родом із Первомайська на Миколаївщині. До того шість місяців були в дитбудинку.
— Це були два "мауглі", які боялися вулиці, людей, магазинів, іграшок. Мали затримку розвитку, погано говорили. Танюшка навіть їсти не могла. Не було жувального рефлексу, бо до 3 років тато годував її з пляшечки. Нас перепитували, чи готові ми брати таких дітей, чи справимося, — розповідає Оксана. — Полюбили їх. Вони називають нас мамою і татом. А ми робимо все, аби вони жили якнайкраще. Розвиваються, талановиті. Танюшка вірші пише. Міша у свої 5 років вміє читати. Знають, що в них є біологічні батьки, але їх не пам'ятають. Як можна віддати їх чужому для них чоловіку. Ще й в умови, які не придатні для життя.
Василь Зайцев 30 років має інвалідність другої групи — за психічним захворюванням. Живе у глиняній хаті на дві кімнати з коридором, яка оформлена на його покійну матір.
Нещодавно зійшовся з удвічі молодшою жінкою. Вона переїхала до нього з 11-річним сином. Мати Тетяни й Михайла — Ганна — покинула їх на чоловіка через кілька місяців після народження сина. Вона теж удвічі молодша за Василя. До того, як із ним зійтися, зустрічалася з його сином від першого шлюбу.
— У хаті ремонт не робився відколи збудована. Кімнати розділені грубкою, й малесенькі сіни. Стіни закопчені, підлога нефарбована. Каже, що то все шкодить здоров'ю. Води у дворі немає, збирає дощову. Навіть ліжка нема, аби покласти малих спати. І батька це не хвилює. Для нього це норма. Через хворобу не може зрозуміти, як має бути, — розповідає Наталія Перкова з міської служби у справах дітей. — Коли ще мати дітей була, він зачиняв її в хаті, щоб ми не могли до них прийти. Ми всіма способами вивозили жінку з дітьми то в лікарню, то в Центр матері й дитини. Вона зникала. Потім поверталася до чоловіка, бо нема де жити. Коли зовсім пішла — дітей вилучили через загрозу для їх життя й здоров'я. Відтоді нічого не змінилося. Пояснюю батькові, що ми наступного ж дня заберемо дітей, як їх повернуть. А він торочить, що виправлятися буде.
Василь Іванович каже, що любить дітей і хоче їх виховувати.
— Якщо знову заберуть — нічого не зробиш, таке життя. Раніше їх спасли від матері-алкоголічки. Хочу, щоб діти коло мене були. В таких умовах я виріс, мої старші діти. У лоханці будуть митися. Чи до сусідів підем. Їсти маєм шо. Жінка поможе.
— Ми попередили дітей, що програли всі суди. Біологічному батькові пропонували приїхати до нас — познайомитися, налагодити контакт. Він не хоче, — говорить Оксана Солдатенко.
Позбавляти батьківства людей з інвалідністю заборонено законом. Це дискримінація і порушення їхніх прав. Але в усіх ситуаціях є винятки, каже 50-річний Олексій Лазаренко, віцепрезидент Всеукраїнської фундації "Захист прав дітей".
— У випадку Солдатенків є рішення суду. Аби повернути малечу, мають виконати оперативну комбінацію. Звернутися до Служби у справах дітей, аби склали акт житлово-побутових умов у біологічного батька. Як відомо, вони погані. На підставі цього знову вилучили дівчинку з хлопчиком, — радить Лазаренко. — Позбавити прав біологічного батька можна через суд. Для цього потрібна комплексна експертиза. Вона прояснить, чи спроможна ця людина, в якої є інвалідність, виконувати обов'язки з виховання й розвитку своїх дітей. Те, що таку експертизу не призначили під час судових розглядів, говорить про некомпетентність суддів.
1 
1
Коментарі