На почервонілому від морозу обличчі вже немолодої Галини Сизорової блищать сльози. З 25-річною донькою Вікторією та на рік молодшою племінницею Оленою до Києва вони приїхали з села Димине на Кіровоградщині по допомогу. Справа у селянок була нехитра. У Галини Андріївни двоє малюків-внучаток, у її племінниці – троє дітей. Колись на неповнолітню дитину платили 376 гривень соціальної допомоги, а тепер дають тільки 128. Чому зменшилася сума, в районному собезі ніхто не пояснює. Жінки переконані, що за законом їм повинні платити більше, хоч за яким саме законом — не знають.
— У нас у собезі, в "білому домі", — так жінка називає райдержадміністрацію, — сидять інспектори, як вовки. Нічого не розкажуть, не пояснять. Сусідка поїхала у приймальню до президента, розповіла про все, то її кудись повели і 400 гривень одноразової допомоги дали, ще й хорошу гуманітарку.
У приймальні президента жінкам не поталанило. Там їх направили до Верховної Ради. "ГПУ" зустріла їх випадково на сходах до приймальні парламенту. Працівниця цієї установи, збираючись уже зачинити двері перед селянами, емоційно пояснювала: ніякого Литвина тут сьогодні не буде, і нічого чекати. Коли побачила, що до жінок підійшла кореспондентка, вона зовсім розлютилася. Пригрозила покликати охорону — мовляв, яке має право журналіст спілкуватися з людьми під стінами офіційної приймальні? Довелося відійти від входу, а згодом і взагалі поїхати до редакції.
У руках у неї — дві торбинки, в кишені — п"ять гривень
— Ми взяли паспорти і приїхали. Ночували на вокзалі з бомжами, — опускає очі Галина Андріївна. У руках у неї — дві торбинки, в кишені — п"ять гривень. — А нам сказали йти в приймальню парламенту, що там буде приймати Литвин.
Ця жінка народила восьмеро дітей. П"ятеро живуть із нею. У двох дочок сімейне життя не склалося, ще дві мають сім"ї у Кіровограді. Всі дівчата в декреті.
— Ми живемо, як у рукавичці, — 48-річна жінка гріє пошерхлі руки об чашку із чаєм. Це все, що вона їла за весь день. — Я, чоловік, троє синів і дві дочки з малими дітьми. Хлопці сплять на підлозі, решта – на двох ліжках. Всього у хаті дві кімнати – в одній живемо, в другій обідаємо. Для молоді роботи в селі немає. Влітку хлопці (синам Галини Сизорової 16, 18 і 19 років. — "ГПУ") підробляють — садять і копають людям картоплю, косять сіно. А взимку сидять удома.
Своїх хлопців Галина Андріївна вчитися не відправляє — боїться наркоманів і алкоголіків, яких набачилася в селі.
— Нас поки що Бог милував. А в голови нашої агрофірми син колеться, і в завклубом теж, — розповідає селянка. — Спочатку курять коноплю, а потім переходять на ширку. Її привозять жовті "Жигулі" з Новоукраїнки, про це всі люди знають і бачать. Вони ж і залізо скуповують, — розповідає Галина Андріївна про життя-буття кіровоградської глибинки.
— А що, в армію хлопців не забирають? — цікавиться "ГПУ".
— От брат Володя хотів у армію, то його на п"ять діб під арешт посадили, — невесело посміхається Вікторія Сизорова, дочка Галини Андріївни. — Йому вже 19 років, все не беруть — треба воєнруку 400 гривень віднести. А брат хоче служити. Минулого разу він спитав воєнрука, коли вже нарешті його призвуть – вже ж другому братові час підходить. А воєнрук йому ляпаса! Брат взяв і дав здачі, от і получив п"ять діб.
Багаті гості відрізали в барі ще якомусь хлопцеві вухо
Почалася довга розповідь про сільську буденщину.
— Немає як жити молоді в селі — ні працювати, ні повеселитися, — розмірковує Галина Андріївна. — У клубі зробили більярд, але треба платити по п"ять гривень за годину. Де їх узяти? Хіба що вкрасти. Ставки повіддавали в оренду якомусь бізнесменові, то він і рибу вудочкою половити не дає. Тільки за гроші. А якщо хтось купатися полізе і охорона побачить, то б"ють.
Здається, районній міліції начхати, що відбувається у Диминому. Півтора року тому там убили 22-річного Костянтина Колісниченка.
— Міліціонери один раз приїхали, подивилися, — тільки й усього. Ясна річ — батьки убивць — багаті люди із сусіднього села, тримають бар і магазин. От і відкупилися. Написали, що хлопець захлинувся блювотними масами. Перед тим у селі були пишні проводи, його довго возили в багажнику машини непритомного, перед тим били — люди бачили. Мій син бачив. На тих же проводах багаті гості відрізали в барі ще якомусь хлопцеві вухо.
Не раз злочинці погрожували свідкам своїх дій: "Щось розкажете — вб"ємо". Те саме сказали і старшому синові Галини Сизорової. Люди бояться і мовчать — мають на те підстави.
У той приїзд до Києва не знайшлося такої приймальні, де б селян вислухали.
Довідка юридичної компанії "ЮВІТО"
Серед 9 членів сім"ї Сизорових прибуток мають тільки Галина Андріївна та її чоловік Олександр. Разом вони щомісяця отримують 728 грн пенсії. Крім того, соціальну допомогу як малозабезпечена сім"я в розмірі 176 грн, оскільки в родині Сизорових — три неповнолітні дитини, на кожну з яких додається 20% від рівня забезпечення прожиткового мінімуму, або 110 грн. Відтак на кожного члена сім"ї припадає 94 грн прибутку.
За Законами України "Про державну допомогу сім"ям з дітьми", "Про державний бюджет України на 2006 рік" Вікторія і Наталія Сизорові мають право отримувати:
— по 90 грн допомоги по догляду за дитиною віком до трьох років;
— по 148 грн допомоги як одинокі матері.
Остання сума обраховується наступним чином: від половини прожиткового мінімуму, який на 1 січня 2006 року становить 483 грн, треба відняти щомісячний прибуток одинокої матері. В нашому випадку 94 грн.
Усього Новоукраїнське районне управління праці і соціального захисту населення має виплачувати сім"ї Сизорових 648 грн щомісяця.
Допомоги не знайшли
На третій день своїх поневірянь у столиці селянки з Кіровоградщини мріяли тільки про одне — дістатися додому. Але їхати ще раз "попутками" у них уже не було сил. Потрібно було знайти 150 гривень на дорогу.
— Може, піти до Януковича, — шукала вихід Галина Андріївна. Минулої зими вона разом із рідними приїздила до Києва підтримувати помаранчевих. На прохання жінок "ГПУ" зателефонувала в приймальню Партії регіонів:
— Чи не допоможете ви трьом селянкам дістатися додому?
Нас попросили зателефонувати за іншим номером, де ніхто не брав слухавки. "ГПУ" звернулася до Української народної партії — може, там допоможуть. Секретарка уважно вислухала, записала контактний номер телефону і пообіцяла передзвонити — коли звільниться старший секретар. Але ніхто не телефонував ні через годину, ні через день.
У приймальні Блоку Юлії Тимошенко порадили зв"язатися з оператором партійної "гарячої лінії". Дівчина на тому кінці дроту з нотками повчання в голосі поцікавилася:
— Чому ж ці жінки їхали в приймальню до Президента? На що вони там сподівалися?
Зрештою журналісти "ГПУ" склалися на дорогу жінкам з Кіровоградщини.
1 
1
Коментарі