28 квітня на кладовищі села Морозівка Баришівського району Київщини поховали закатованого у Слов'янську 18-річного Юрія Поправку. 22 квітня його тіло дістали з річки Сіверський Донець, разом з тілом депутата Горлівської міськради Володимира Рибака.
Юрія відспівують у сільській церкві, священик читає молитву російською. У загиблого сині пальці та зап'ястя, гематоми на щоках, підборідді, під очима. Нижня щелепа вкрита марлею, біля вух лежать марлеві тампони. Праворуч труни стоять родичі, ліворуч — 15 шкільних друзів. Ще близько 200 людей чекають на вулиці. Немає жодного політика. Дівчина тримає прапор України, поруч стоїть чоловік із прапором Автомайдану.
— Що ми їм зробили, що вони так іздіваються з наших дітей? — схлипує 75-річна Ганна з Морозівки.
— Усе ділиться між Богом і сатаною, — підтримує її сестра Ніна. — На небі вже перемога є, а тут її ще треба добути. Добре, що наша молодь уже не плаче за ковбасою по два карбованці. І є такі, як Юра, які не за себе думають.
— Не мог Юра сам поехать в Славянск, где никогда не был. Кто-то ему приказал, — говорить однокласник Владислав.
— Он считал, что интересы нации выше интересов человека. На Майдане был на передовой. Интересовался боевыми искусствами, но оружия я никогда у него не видел, — додає однокласник Іван.
Юрія хоронять поряд із родичами — прабабами і прадідами.
Юрій Поправка жив з матір'ю, вітчимом і братом 1,5-річним Богданом у 5-поверховій панельці столичного мікрорайону Дарниця. Працював в Ощадбанку, заочно навчався на факультеті соціології і права університету КПІ.
15 квітня відпросився на два дні з університету. Батькам сказав, що їде до дівчини в Харків. 16 квітня зник. 25 квітня мати впізнала його на фото, що поширила міліція Слов'янська. Як заявили в "Донецькій республіці", Юрій був у складі групи "Правого сектора", 20 квітня напав на блокпост у Слов'янську.
— Читала комментарии о том, что Юра боевик, фашист. Юра очень хорошо знал и любил историю, никогда не слышала от него нацистских лозунгов. Фашисты те, кто его так страшно убивал, — каже 30-річна Галина Бойко, староста групи, де навчався загиблий. — Юра в нашей группе был любимчик, хоть и самый младший.
— Тушили о лицо Юрочки сигареты, резали ножом. Ярусе (матері загиблого 40-річній Ярославі Юріївні. — "ГПУ") мы тело так и не показали, — каже хрещена мати Юрія, жінка, на вигляд років 35.
— Я так боялась за него, так трусилась. Он все скрывал, — плаче мати Юрія. — Когда не ночевал дома, говорил, что у девушки Насти. Не было никакой девушки. Это ему в "Правом секторе" забили голову, подставили… Не зря же, когда Юрочка уходил из дома, взял паспорт и карточку. Он думал сам победить всех плохих людей. А победили его. Связь с Юрой исчезла на следующий день после отъезда. Ночью на 21 апреля телефон включился. Оттуда мат-перемат: "Ты бендеровка, твой сын приезжал убивать наших людей!" Бросили трубку. Написала СМС, что не отношусь к партиям, умоляла вернуть сына — "Твой сын погиб, а его телефон нужен, чтобы вылавливать дружков".
15 квітня Юрій із чотирма друзями поїхали поїздом до Харкова. Там пересіли в машину, рушили до Слов'янська.
— Машиною приїхали до межі з Донецькою областю, — розповідає один із друзів загиблого. Просить не називати його прізвища. — О третій ночі 16 квітня вийшли пішки до Слов'янська. Це кілометрів 30. Пройшли більше половини. У селі Адамівка я відправив двох хлопців перевірити порожню будівлю, щоб заночувати, а ми троє пішли в розвідку до блокпоста. Там нас уже чекали. Почули, як клацнув затвор автомата, і стали. Побачили терористів з автоматами Калашникова, у нас почали стріляти. Відступали ми швидко, Юру десь загубили. Крім нього, терористи захопили ще двох наших. Потім терористи підготувались, і 20 квітня зробили провокацію для пропаганди. Ніякого розстрілу 20 квітня не було, вони хотіли підставити "Правий сектор".
Всім розпорюють животи
28 квітня в річці Сіверський Донець Донецької області виловили тіло третього закатованого — 22-річного Юрія з міста Стрий на Львівщині на прізвисько Кирпич. Йому, як і депутату Горлівської міської ради 42-річному Володимирові Рибаку й киянину 18-річному Юрію Поправці, розпороли живіт. Перед тим катували, у річку вкинули живим.
— Убивати ворога й катувати його — різні речі, — вважає правозахисник Олександр Кудінов. — Останнє чинять психічно хворі люди. У Слов'янську працюють патологічні вбивці з досвідом, яким байдуже, кому пороти животи.
1 
1
Коментарі
3