— Тарас — не зрадник, а полонений. Не розумію, чому в штабі АТО так легко повірили у відео злочинців. Хочу добитися спростування і повернути сина додому, — 42-річна Світлана Шемеляк із міста Борислав на Львівщині говорить про сина Тараса Гап'яка, 22 роки.
Він три роки відслужив за контрактом у 24-й бригаді. Наприкінці березня потрапив у полон поблизу міста Попасна на Луганщині. 11 травня "народна міліція ЛНР" в інтернеті оприлюднила відео допиту бійця.
"Ребята распивали спиртные напитки. Не люблю такого. Между нами возник конфликт. После этого я ушел в сторону казаков. Там меня задержали и доставили сюда (відділ народної міліції самопроголошеної ЛНР. — ГПУ)", — говорить на відео Тарас Гап'як.
Після появи ролика штаб АТО провів службове розслідування.
— Матеріали направили у військову прокуратуру. Воїна позбавили звання сержанта. Мають прийняти рішення про дезертирство, — каже прес-офіцер 24-ї бригади Володимир Фітьо.
Світлана Шемеляк переконана, відео змонтоване.
— Напам'ять знаю кожну секунду того відео. Чотири рази обривається. Помітила у сина шрам на голові Лице опухше, є синці. Говорить ламаною російською. Кожне слово обдумує. Піднімає доверху очі, щоб не заплакати.
Востаннє розмовляла із сином уночі 24 березня. Тарас подзвонив із чужого номера: "Мама, це я. Все добре. Не хвилюйся". Повторив це тричі і відключився. Говорив дивно, приглушено. До ранку не спала. Потім набрала той номер. Якийсь чоловік сказав російською, що син — у полоні, — розповідає Світлана Петрівна.
Тарас Гап'як навчався в Івано-Франківському університеті нафти і газу. На 2 курсі покинув. Пішов служити в армію.
— Навіть не знала, що він на війні. Тим більше — на передовій. Поставив мене перед фактом, що продовжить службу за контрактом. Сказав: "Це мій вибір. Маєш мене зрозуміти". Навіть тату зробив — тризуб України, — говорить жінка.
Родичі й кілька громадських організацій Борислава вимагають визнати Тараса Гап'яка полоненим. Стверджують: його змусили обмовити себе. Просять штаб АТО посприяти звільненню бійця з полону.
— Тарас три роки відсидів в окопах. До ротації лишалося два тижні. Добровільно не здався б у полон. Тим більше, не перейшов на бік ворога. Був патріотом, — каже волонтер Микола Когут, 38 років.
Тараса виховували мати й вітчим. Має молодшу сестру. Світлана Шемеляк працює вчителькою.
— Справою Тараса займаюся другий місяць. На лінії фронту їх накривали з мінометів, кулеметів, обстрілювали автоматами. Останнім часом у хлопців зривало дах. Третій рік без відпусток, без ротацій. На вогонь відповісти не могли. Тому що Мінські домовленості, — розповідає волонтер із Запоріжжя 54-річна Діана Макарова. Допомагає в пошуках Тараса Гап'яка. — Того дня хлопці випили і вирішили піти до окопів противника. Вони виявилися порожніми. Встановили там прапор України. Всі повернулись, а Тарас пішов далі. Без документів, речей. З одним рожком до автомата. Потрапив у полон. Про зникнення бійця бригада дізналася через два дні. Шукати не намагалися. Коли побачили відео в інтернеті, оголосили хлопця дезертиром.
2 
1
Коментарі