"Ми вже три міхи іграшок винесли до гаража, аби не так нагадувало про минуле. Онук любив м"які іграшки, у його кімнаті вони були всюди. А ще любив грати на татовому клавесині, хотів бути, як тато, музикою", — шморгаючи носом, розповідає бабуся Дениска Ремби Марія, 52 роки.
Вона понад 30 років працює операційною сестрою у хірургічному відділенні Коломийської райлікарні на Івано-Франківщині. Тому, коли син з невісткою їхали на заробітки до Греції, не боялися залишили малого на діда з бабою. Хлопчик на їхньому вихованні з пелюшок. Був їм більше, ніж внук.
Сидимо на лавці у скверику перед обласною прокуратурою. Згорьоване подружжя розповідає про маленького Дениса, який би у ці дні вже мав сидіти за учнівською партою.
Коли у два з половиною роки у Дениска почалась ангіна, турботлива бабуся лікувала онука антибіотиками. З"явилися гнійники на язиці — почалася грибкова хвороба. Травами та народною медициною їх позбулися. З роками час від часу вони з"являлися знову. Списували на ангіну чи стоматит.
— Лише лущилися губи, — згадує 54-річний Василь Ремба, дідусь малого.
Часто кліпає очима, аби не набігла сльоза, й запалює вже, мабуть, десяту цигарку "Прими".
— Це був мій найліпший друг. Ми разом веснували, ходили до церкви, до магазину...
Василь і Марія нині згадують кожну дрібничку. Відвертаються одне від одного, аби не показувати, що плачуть.
Якби я знала, то сама би прооперувала
— Як мав п"ять років, ми звернулися до лікарів обласної клінічної лікарні. Поїхали на аналізи до Львова. Там поставили діагноз "мієлодиспластичний синдром" (різновід раку крові. — "ГПУ"), — оперуючи медичними термінами, пані Марія стає спокійнішою, впевненішою.
Жінка лише часто розправляє на голові й так пригладжене волосся. Щоб приховати тремтіння рук, ховає їх у кишені коричневої шкірянки.
Останні три тижні життя Дениска бабуся з хлопчиком провели в Івано-Франківській обласній клінічній лікарні.
— "Діду, скажи, най мені в животик щось вколють", — просив Дениско. Його три тижні страшенно болів живіт. Але він не хникав, не плакав, лиш просив укольчик. Боже, як він намучився. За що? — питає Василь Ремба, знову запалюючи цигарку.
— За день до його смерті мені в лікарні видали довідку, що в дитини цироз печінки й кишкова кровотеча. Через день уже в мертвому тільці внука нічого подібного не знайшли. Дениско помер від не прооперованого вчасно апендициту, — каже пані Марія, важко зітхаючи. — Якби я знала, то сама би прооперувала, — у голосі бринить відчай.
Марія Ремба каже, що не раз бачила: дітей, хворих на кров"яні недуги, лікарі обстежувати не поспішають. Ставлення — як до смертників. Саме цим і пояснюється лікарська неувага. Мовляв, який апендицит може бути у хворого на лейкемію.
Присутні на розтині лікарі Роман Джумурат, Олег Курташ та Олена Курик засвідчили, що смерть настала від непрооперованого апендициту. Однак у "Протоколі патологоанатомічного дослідження N35/06 від 17 червня 2006 року" цього висновку чомусь не вписали. Як і не поставили жодної печатки.
Коментувати випадок медики обласної дитячої лікарні відмовляються. Стишуючи голос і не називаючи своїх імен, кажуть, що винні у смерті хлопчика їхні колеги. Мовляв, так сталося, що ж тепер робити, буває, хлопчик усе одно б помер — не тепер, так пізніше. Таїсія Біда, що лікувала покійного Дениса у відділі нефрології Івано-Франківської лікарні, зустрітися з "ГПУ" відмовилася.
Василь Ремба звернувся із заявою до обласної прокуратури з проханням притягнути до кримінальної відповідальності винних у смерті його внука. Однак уже третій місяць жодної відповіді немає.
За словами заступника прокурора Івано-Франківська Андрія Новосельського, 34 роки, перевірка цієї справи триває. Призначено комплексну судово-медичну експертизу.
2 
1
Коментарі