"ГПУ" звернулась до Центру з усиновлення дітей у Києві. Там про історію Діми Ражева розповіла психолог Тетяна Мельничук, 36 років. Вона відповідає за організацію роботи з кандидатами у всиновлювачі.
— Ця бабуся написала листа і нам, і до інших інстанцій, — розповідає Тетяна Мельничук. — Сказати, що бабуся турбувалася про дитину, не можу, бо коли хлопчик був у притулку, провідала його єдиний раз, не брала на канікули. А коли довідалася, що його всиновили іноземці, одразу дуже занепокоїлася. Окрім того, вона знала, що її доньку позбавлено батьківських прав у 2002 році за неналежне виховання дитини, але попри це не забрала хлопчика до себе. Цій жінці неодноразово пропонували оформити опіку над онуком, але вона відмовлялася. Коли дитина понад рік перебуває у дитячому закладі, її дані потрапляють у базу даних місцевого відділу освіти для всиновлення. Якщо впродовж року її ніхто не всиновив, дані потрапляють до Центру з усиновлення дітей, де вносяться до анкет, доступних іноземцям.
За словами Мельничук, подружжя з-за кордону, побачивши дані хлопчика, вирішило його всиновити. Вони приїхали сюди, познайомилися з дитиною. Дитячий будинок написав нам, що хлопчик тягнувся до цієї сім'ї, а про те, що в нього є бабуся чи мама, навіть не згадував. Казав, що інших тата й мами не хоче.
— До нашого центру часто звертаються такі бабусі, які, не виховавши як слід своїх дітей, хочуть, щоб держава виховувала їхніх онуків та ще й була їм вдячна невідомо за що. Потім, довідавшись, що онуки потрапляють у хороші сім'ї чи навіть за кордон, одразу починають непокоїтися за них. Можливо, сподіваються на якусь винагороду. Жодна така бабуся не сказала, що хоче повернути дитину назад. Вони тільки вимагають адресу іноземців, які всиновили дітей. Мовляв, хочуть листуватися, а дехто відверто каже: "Взяли онука, то й мене візьмуть..."
Тетяна Мельничук розповіла про випадки, коли родичі навіть не приховують, що шукають контакту з усиновителями, аби ті перекрили дах чи провели газ.
2 
1
Коментарі