Зранку 20 листопада родичі загиблих у неділю гірників уже не збираються біля прохідної шахти ім. Засядька в Донецьку. У "домі очікування", як називають приміщення за їдальнею, залишилися тільки лікарі та працівники МНС. Перед входом — приспущений державний прапор із чорною стрічкою.

— Списки в нас лише станом на вечір 19 листопада, — пояснюють у кімнаті психолого-медичної допомоги. — Нових немає. Але родичі й так знають.

У шахті працюють 33 рятувальники. А на дільницях, які не є аварійними, продовжують рубати вугілля.

Представники урядової комісії з розслідування причин вибуху метану 18 листопада оголошують останні дані: підняли 88 тіл, доля 12 невідома, 31 гірник перебуває у лікарні. Віце-прем"єр-міністра Андрія Клюєва, прем"єра Віктора Януковича, президента Віктора Ющенка немає. Кажуть, вони поїхали до Києва.

— Якщо стільки гине людей, а причина досі невідома, то я готовий закрити шахту, — запевняє її власник Юхим Звягільський, 74 роки. Він — народний депутат України від Партії регіонів, за президентства Леоніда Кравчука очолював Кабінет Міністрів.

— Ті мільйони, які вкладають у видобуток вугілля на шахті імені Засядька, треба вкласти у розроблення пластів шахти імені Панфілова, що поряд, — говорить колишній заступник губернатора Донеччини Олександр Клименко. — Там кращі гірничо-біологічні умови. Колишні "засядьківці" отримають роботу.

Учора поховали 28 гірників зі 100, які загинули. Процесії не об"єднували — ховали за місцем проживання, на різних цвинтарях. Сімох — на міській "Щегловці", яку родичі загиблих називають кладовищем імені Звягільського. Похорони відбуваються за рахунок шахти. Під"їжджають кілька десятків автобусів, за ними — карети "швидкої". Виходять більш як тисяча людей. Викопані ями — за кілька метрів від огорожі шахти імені Засядька. З-за паркану й із вікон адміністративних приміщень визирають гірники в чорних касках.

Прощальну промову виголошує Юхим Звягільський. Він у чорному пальті й гольфі. Виглядає втомленим, неголений. Поряд — охоронець. Власник шахти вкидає по жмені землі в кожну з могил. На цьому самому кладовищі поховані гірники, які загинули від торішнього вибуху 20 листопада. У них однакові гранітні пам"ятники: ззаду викарбувані терикони, шахтарська каска й дві квітки.

Центральне кладовище гірники називають цвинтарем імені Звягільського

32-річний Віталій Яндович пропрацював на шахті гірничим майстром 12 років. Він єдиний син у батьків. У серпні від ускладнень грижі померла його мати Валентина. На операцію в родини не знайшлося грошей. Тоді ж Віталій перейшов працювати на третю видобувну дільницю — через ризик аварій там більше платять. Через два місяці планував одружитися. Купив нові меблі у квартиру, де жив із батьком. 65-річний Олександр Назарович нині в лікарні з серцевим нападом.

— На шахті не віддають Віталікові речі, — зітхає його 30-річна двоюрідна сестра Юлія над домовиною. — Кажуть, їх немає, хоч мали зберігатися під замком. Він тільки купив нову шкірянку й мобільний.

Віталія Яндовича ховають у закритій труні. Його обличчя обгоріло. На похорон прийшли колеги чоловіка. Говорити вони не хочуть. Кажуть лише: вже поховали стількох колег, що всіх не згадати.

×