Зі столичною фармацевтичною компанією "Дарниця" судяться 28 колишніх працівників. У них вимагають доплатити за квартири, куплені 15 років тому. 5 жовтня справу розглянув Дарницький райсуд столиці.
— Якби Союз не розпався, ми ці квартири отримали б узагалі безкоштовно. А так заплатили за голі стіни стільки, що могли б купити на Хрещатику з ремонтом, а тепер вимагають ще й доплачувати, — каже 53-річна Тетяна Васильєва. Вона із сусідками прийшла на засідання.
— Спочатку нас судилося 124 людини, — додає 63-річна Віра Стеценко. — Але в людей не витримали нерви. Одні доплатили, інші попросили зняти заборону відчуження і виїхали. Треті — судяться. Зараз по судах бігають десь чоловік 40. У нашій групі — 28.
— Хай суд рішає все по совісті, — викрикує жінка із зали на лавці.
— Ну де мені ці долари взяти? — звертається до адвоката "Дарниці" 75-річна Олена Собачко у потертому коричневому пальті.
— Бабцю, у вас немає можливості заплатити, а в когось є, — відказує їй юрист 29-річний Олександр Саєнко.
— Та в кого ті гроші є, — викрикують жінки. — Ти що, не бачиш, що тут одні пенсіонери?
— Ану тихіше, — заспокоює людей правоохоронець.
Цегляну 10-поверхівку на вул. Новодарницька, 6 "Дарниця" почала зводити для своїх працівників 1991 року. На той момент підприємство було державним, гроші на будівництво виділяло Міністерство медичної промисловості. Дім завершили 1996-го. Тут чотири під'їзди, 163 квартири. Житло видавали працівникам, які перебували на квартирному обліку.
— Я працювала на "Дарниці" на кількох спеціальностях, — згадує Тетяна Васильєва. — На мийці ампул, на розливці, запаюванні, перегляді і фасовці. Як просили — робила і по вихідних. Робота важка, але зарплати були непогані, була перспектива отримати квартиру.
Тетяна Васильєва отримала 3-кімнатну квартиру у грудні 1996 року.
— Потім кожного, хто отримав, на роботі викликали в кабінет, — згадує Тетяна Анатоліївна. — Підсунули договори: "Читай і підписуй, бо викинемо з хати". У договорі написано, що за квартиру маємо заплатити 41 990 гривень. У нас не було виходу — підписали. Купились на те, що можна виплачувати 15 років.
Зараз Тетяна Анатоліївна живе у квартирі з чоловіком, донькою та онукою. У вересні 2012 року вони отримали листа від компанії "Дарниця". Їх просять доплатити за помешкання $12 595. Мовляв, у договорі зазначено "сорок одна тисяча дев'ятсот дев'яносто гривень, що на момент здійснення операції складає двадцять дві тисячі сто сімдесят дві умовні одиниці". Під умовними одиницями маються на увазі долари США. Родина виплатила всю суму у гривнях, але за 15 років курс долара зростав, тому й виникла така недостача.
Васильєві відмовилися доплачувати, бо в угоді вказано: "за курсом Національного Банку України на момент укладення даного договору", а не "на момент проведення розрахунків". Мають відповідні роз'яснення з Податкової адміністрації. У документах з Нацбанку вказано, що вартість квартир була визначена саме у гривнях.
Віра Стеценко працювала на "Дарниці" переглядачем ампул з ін'єкційними розчинами. Трикімнатку теж отримала 1996-го. За 15 років заплатила за неї 42 196 грн. Зараз жінка на пенсії, у квартирі живе із сином, донькою та їхніми родинами. З неї вимагають $13,43 тис.
— Вони вчепилися, що в договорі було написано — "умовних одиниць", — каже Віра Стеценко. — Але що взагалі таке умовна одиниця? У світі нема такої валюти. І нам ніхто не казав за долари. Може, то білоруські зайчики.
Представники компанії "Дарниця" переконують, що вартість помешкань у договорі зазначено саме в доларах США.
— Закон передбачає оплату у гривнях, але заборони оплати валютою немає, — пояснює юрист Олександр Саєнко. — На момент введення будинку в експлуатацію позивачі не сплатили повну вартість квартири. У зв'язку з чим укладались договори купівлі-продажу з розстрочкою. Зараз вартість трьохкімнатної квартири 20-25 тисяч доларів не є критичною і є мінімальною.
Наступне засідання відбудеться 24 жовтня.
Коментарі
4