— Пусть помнят, что на каждый суд есть свой суд, — 22-річний Артем Худолєєв 1 серпня клеїть до огорожі столичного Апеляційного суду картину голландця Герарда Давида "Здирання шкіри з продажного судді". О 10.30 тут мають оголосити вирок Сергієві та Дмитрові Павліченкам, яких звинувачують у вбивстві судді.
У дворі суду в автобусах куняють "беркутівці". Стоїть автозак, яким привезли Павліченків. Зал засідань охороняють 15 "грифонівців" у бронежилетах, усі лавки зайняті. Дебати тривають 3 год. Адвокат Павліченків Тетяна Шевченко просить скасувати вирок райсуду:
— Слідство тривало півтора року, суди — вже два роки, а ніхто так і не може сказати: як убили суддю? Ніхто зі свідків так і не вказав на засуджених.
Суддя В'ячеслав Дзюбін кілька разів голосно позіхає.
— Я що — божевільний? Тягнути сина на такий страшний злочин? Я ніколи не погрожував судді Зубкову, це все вигадки, — говорить Дмитро Павліченко. Йому аплодують.
Павліченко-молодший від дебатів відмовляється. Останньою виступає представник прокуратури Наталія Сьома. Наполягає не скасовувати вирок. Судді вирок Голосіївського райсуду Києва залишають без змін: Дмитро Павліченко ув'язнений довічно, Сергій — на 13 років.
Головний свідок не впізнав батька й сина
21 березня 2011 року — на вул Голосіївській,13 убили суддю Шевченківського райсуду Києва Сергія Зубкова.
23-24 березня 2011 року — міліціонери затримують Дмитра і Сергія Павліченків, звинувачують у вбивстві з помсти.
5 червня 2012 року — ключовий cвідок Олексій Наумець заявляє, що Павліченки не схожі на вбивць судді.
2 жовтня 2012 року Голосіївський райсуд оголошує вирок. Батько отримує довічне ув'язнення, син — 13 років тюрми.
3 
1
Коментарі