"Катюш, вибач будь-ласка мені за все, але я не можу більше терпіти як ти наді мною іздіваєшся. Нехай мені пробачать мої друзья. Я не буду больше жить з цим каменем в серці. Я тебе дуже сильно люблю. Пока зайка. Навсігда", — написав 3 грудня в передсмертній записці десятикласник Потіївської школи-інтернату Радомишльського району Житомирщини Олександр Поплавський. За кілька хвилин хлопець повісився у шкільному туалеті.
— Саша на вихідні приїжджав додому в Житомир, — витирає сльози мати хлопця 45-річна Валентина Поплавська. — Сказав, що не може жити без Каті й у неділю після дискотеки запропонує їй вийти за нього. Повіситься, якщо та відмовить. Я заплакала. А син мене заспокоював, попросив грошей, щоб дати десятку Каті. Сказав, поверне влітку, коли піде на будівництво.
Потіївський інтернат для хворих на церебральний параліч називають одним із кращих серед семи таких в Україні. Його корпуси довоєнної побудови стоять серед лісу. Німецька організація "Біблійна місія" зробила ремонт їдальні, встановила тренажери у спортзалі. Вихованці мають чотириразове харчування. Навчаються тут до 21 року, отримуючи атестат про середню освіту, — як і звичайні школярі.
Житомирянин Олександр Поплавський від народження мав легке захворювання хребта. Батько його рано помер. До першого класу інтернату хлопця привезла мати. Сама вона теж колись тут вчилася.
— А цю Катю привели в інтернат у 7-му класі, — розповідає 19-річна старша сестра Сашка Ольга Поплавська, яка недавно сама одружилася з випускником Потіївського інтернату. — Брат відразу в неї закохався. Таке було миршаве циганча, а в школі вилюдніла, її красиво оділи. От вона й задерла носа. Сашко ж тільки на неї тратив гроші з будівництва. Постійно: "Каті треба кофточку, Каті треба чобітки, Каті треба поповнить рахунок на телефон".
Мати Катерини Тимошенко — циганка, померла десять років тому. Дівчинку разом із рідними сестрами Юлією та Ірою удочерила жінка з Потіївки. Через кілька років мачуха відмовилася від Каті. Кажуть, не зійшлася з падчіркою характерами. І мала впросила директора інтернату залишити її в Потіївці, щоб бути ближче до сестер. Її прийняли, хоча вона й не каліка.
Катя дуже подобалася хлопцям.
— У неї великі чорні очі, довге кучеряве волосся, хороша фігура, — продовжує Ольга.
— Сашко, він же був одним із кращих, — згадує директор інтернату Олег Кучер. — Зростом під два метри. Виступав за школу на районних змаганнях із дзюдо. Ми хотіли обрати його президентом шкільного парламенту. Діти його дуже любили.
В інтернаті все на видноті, тож навіть викладачі знали, що Олександр залицяється до Катерини, робить їй подарунки. Є фото, на якому Саша з Катею цілуються у спальному корпусі. Цьому ніхто великого значення не надавав. Бо в Потіївці вчаться хоч і не зовсім здорові, але цілком нормальні підлітки. Не гірші, ніж будь-де. Запевняють, що інтиму між Катериною та Сашком не було.
— Я її не розуміла. Не хочеш — не зустрічайся, не дивись у його сторону, — каже Ольга. — А вона ж всім глазки строїла. Підсміювалася над хлопцями.
За тиждень до смерті Олександр із Катериною пішли у сільську школу на вечір.
На хлопця дівчата вішалися, а Тимошенко, кажуть, ревнувала — не відпускала його від себе. Увесь інтернат знав, що Сашу кохає краща Катеринина подруга Ірина Свінціцька. Вона кілька місяців відкладала від своєї пенсії гроші, щоб купити хлопцю подарунок на Новий рік — мобільний телефон за 1700 грн.
У неділю, 3 грудня, в інтернаті була дискотека. Танці люблять усі старші діти, навіть ті, що їздять на інвалідних візках. Катерина Тимошенко прийшла разом із Іриною Свінціцькою. Олександр напередодні саме приїхав із Житомира від матері.
Він крутився біля Каті. Запрошував на танці. Наприкінці підійшов і сказав, що кохає її, пропонує вийти заміж. Ніхто не знає, що йому дівчина відповіла. Але всі бачили, як Поплавський розвернувся і пішов до спальні. Там він і написав передсмертну записку. За кілька хвилин повернувся, простягнув Каті листочок із зошита в клітинку. Та якраз розмовляла з кимсь по мобілці. Зіжмакала аркуш у кулаці. Сашко вийшов у коридор і побіг до виходу з корпусу. Дискотека закінчилася, і в інтернаті оголосили відбій. Вихователь зупинив хлопця:
— Ти куди?
— В туалет, надвір. Тут жарко.
Олександр притягнув у туалет пеньок, зачепив за сволок пояс свого кімоно й накинув його на шию.
За п"ять хвилин вихователь побіг шукати Сашка, бо хлопець не повернувся до спальні.
— Я був удома, коли мені зателефонували, — згадує директор інтернату. — Прокричали, я навіть не розібрав, що. Щось про повішення. Скочив у машину. Сашка перенесли у мій кабінет, почали робити штучне дихання, вкололи адреналін. Я навіть чув, як запустилося його серце, але легені не підкачали повітря. Згас хлопець на очах.
Через кілька днів Сашка Поплавського поховали в Житомирі. Катя на похорон не поїхала. А Ірина Свінціцька була.
Директор інтернату тиждень чергував біля спальні Катерини Тимошенко — щоб друзі Олександра не зробили їй кривди.
— Я б Катерину роздерла тута, — каже мати Олександра. — Як вона тепер житиме з каменем у серці?
2 
1
Коментарі
3