Біля під'їзду 5-поверхівки в селищі Луч Миколаївської області чергують шестеро міліціонерів. На стіну будинку спертий хрест із написом "Макар Ксения Сергеевна. 11.06.1993-29.03.2012". Під стіною стоять понад десяток вінків: "Любимой Оксаночке от бабушки и дедушки", "Любимой доченьке со скорбью от мамы". Також вінки від "регіоналки" Тетяни Бахтеєвої, "нунсівця" Миколи Катеринчука, БЮТу, місцевої адміністрації. Під'їзд оточений людьми — їх десь із півтисячі.

У суботу тут прощаються з 18-річною Оксаною Макар. 8 березня вона познайомилася в миколаївському кафе "Рибка" з 22-річним Артемом Погосяном та 23-річними Євгеном Краснощоком і 24-річним Максимом Присяжнюком. Разом вони пішли до квартири Максима. Там Оксану зґвалтували, потім придушили і непритомну віднесли на будівельний майданчик поряд із будинком. Кинули в яму для сміття й підпалили. Дівчина 10 год. пролежала там притомною. 55% її тіла обгоріло, зварилися нирки. Уранці стогін Оксани почув чоловік, який заводив автомобіль. За її життя лікарі боролися 20 діб. 29 березня вона померла в Донецькому опіковому центрі.

Відспівують Оксану Макар у квартирі її бабусі Ніни Банах. Журналістів до помешкання не пускають — при вході чергують двоє міліціонерів.

— Щось я не бачу скорої помощі. Має бути,— підходить до будинку голова адміністрації Жовтневого району Олена Расова. — А де ж скора помощь, добрий день? — набирає номер по мобільному. — А ну, пожалуйста!

"Швидка" приїжджає за 10 хв., стає неподалік під'їзду. Вздовж дороги припарковані три автобуси. Біля стадіону через дорогу стоять зо два десятки легковиків.

— Ее изнасиловали и сожгли. Для меня как украинца это оскорбление, — говорить громадський активіст Костянтин Сабатович із Миколаєва. Стоїть під під'їздом, на шиї висить портативний фотоапарат у чохлі. — А іншим по барабану. Чому тут не стоять 10 тисяч чоловік? У мене в самого дочка. Я не хочу, щоб такі відморозки, як ті хлопці, ходили по вулицях, вбивали й ґвалтували. Потрібно повернути старі норми Кримінального кодексу й просто розстрілювати на місці. Якщо вбиваєш — твоє життя теж нічого не коштує.

За 20 м жінка, років 40, розвішує білизну. Поряд у пісочниці машинкою грається хлопчик. Об 11.30 у під'їзд заходить мер Миколаєва Володимир Чайка, 63 роки. Тримає червоні гвоздики. За 10 хв виходить, прямує до машини.

О 12.00 із будинку виносять білу труну, ставлять на нові дерев'яні табуретки. Хор співає "Святий Боже, святий кріпкий, помилуй нас". Небіжчиця в білій весільній сукні й фаті. Навколо рота синяки, повіки густо нафарбовані сріблястими тінями, на губах — рожева помада. Голова обмотана стрічкою із зображеннями Ісуса й архангелів.

Матір покійної Оксани Макар 41-річна Тетяна Суровицька тримає рушник і три троянди. Її губи тремтять. Підходить вітчим Оксани — Олексій Суровицький. Стає праворуч колишньої дружини. Він коротко стрижений, худий, пальці рук у наколках. Його привезли в автозаку з Херсонської колонії. Біля нього — кілька кремезних чоловіків у цивільному.

Олексій Суровицький витирає очі хусткою, тримає її в лівій руці. Пошепки перемовляється з Тетяною Суровицькою.

— 20 дней вся страна следила за тем, как мужественно Оксана боролась за свою жизнь. Все надеялись на чудо. К сожалению, чуда не произошло, — говорить розпорядниця похорону. — Если есть желающие сказать несколько теплых слов — у вас есть возможность.

Ніхто не підходить.

— У каждого найдется несколько теплых слов, но совладать с эмоциями очень сложно, — знову каже розпорядниця. — Отныне ее душа абсолютно свободна. Именно поэтому она всегда будет рядом с вами.

Люди проходять повз труну, кладуть квіти — переважно гвоздики. Четверо священиків у чорних ризах несуть труну до дороги. Попереду віко домовини тримають чотири жінки, на лівій руці кожної — хустка. На віку — паляниця. Труну ставлять у синій мікроавтобус.

На кладовище у сусідньому селі Шевченкове людей везуть три автобуси та близько 30 легковиків. Яму викопали на центральній алеї — перед меморіалом воїнам Другої світової війни та поряд із могилою афганця Віталія Ланового.

Бабуся Оксани Макар — Ніна Банах стоїть біля труни, витирає заплакані очі.

— Прости нас, пожалуйста! — підходить 54-річна Віра Мартинова із селища Матвіївка. Вона — професійна плакальниця. — Может, мы не так о тебе подумали. Может, мы не так о тебе сказали. Ты такая великомученица. Прости нас, грешных, и прощай!

— Яка красива! Як принцеса, — перемовляються в натовпі жінки про Оксану Макар.

Фотографи й оператори знімають, стоячи на огорожах сусідніх могил.

— Лучшим памятником и памятью об Оксане будет процесс над ее убийцами, который должен завершиться самым суровым наказанием, — каже біля труни 58-річна Людмила Ринденко з ініціативної групи "Громада проти беззаконня". Ці люди організувалися через соціальні мережі після зґвалтування Оксани. — Будем требовать открытого суда.

Священик закручує труну двома позолоченими гвинтами: в узголів'ї й ногах. Домовину опускають у землю. Ніна Банах кидає в яму три жмені землі, плаче.

Люди починають розходитися. Біля могили залишається Тетяна Суровицька. Труну засипають землею троє чоловіків із лопатами, всі в картузах. До Тетяни підходить мер Володимир Чайка, підтримує її за руку. Радить перерахувати гроші на громадські справи. Залишає свій номер телефону.

— Мы должны думать о будущем наших детей, — стиха говорить. — Пример Оксаны должен напомнить, что и с тобой может такое случиться. Мы где-то потеряли веру в Бога, но он за нами следит. Еще раз сочувствую.

Поминальний обід організували в кафе "Фортуна". До нього 10 хв. ходу від будинку Ніни Банах — бабусі Оксани Макар. Прийшли близько 120 людей. Офіціантка у фартуху з великої каструлі розливає борщ у пластикові тарілки. Пригощає картопляним пюре з тушкованим м'ясом. На столах — лимонад, шинка, сир, свіжі огірки, нарізані апельсини та банани.

— Я Оксану помню вот такой маленькой, — опускає руку на рівень коліна житель Луча 50-річний Віктор Холявка. Він у старих туфлях і светрі під піджаком. — Прихожу в магазин, она говорит: "Дядя, дай рубель!". Даю. Она заходит в магазин, покупает барбариски, выходит и раздает детям. Очень добрая девочка была. Совсем не жадная.

×