У середу міністр юстиції Олександр Лавринович наказав провести службове розслідування у справі про виселення столичної вчительки Ніни Москаленко. У цей день її знову не впустили до будинку. Невідомі замотали дротом усі хвіртки. Ніна Іванівна викликала міліцію.
Біля хати Москаленків похилилася відкрита шафа. У городі валяються кілька поламаних дерев'яних брусів. У дверях на продавленому кріслі сидить мати Ніни Москаленко 82-річна Ганна Макарівна з молотком без ручки. Чистить горіхи. Розбиває їх на табуретці й вибирає серцевину.
— То ті душогуби поламали його, — кладе молоток на підвіконня. — Внука Ярослава побили прутом металевим. Що тут у понеділок було. Мені врачів визивали, ті тиск 200 знайшли. Але до больниці не поїду. Я тут усю старість прожила, а мене по хаті волочили. Дід покійний, напевно, в гробі перекидається. Він же чьотко при всій родині написав у заповіті, кому передає хату, — спирається на дві палиці, дибає до кімнати.
Москаленки живуть тут з 1986 року. Хата стоїть на Печерському пагорбі. 1 сотка коштує $80 тис. Двір та будинок — майже 20 соток, поділений на три частини. Дві належали Москаленкам, третя — киянину Юрієві Бабенку.
Торік Ніні Іванівні пропонували обміняти хату на схожу за містом, але вона відмовилася. На неї почали тиснути — порушили кілька кримінальних справ, на будинок нападали. Племінник покійного вітчима Сергій Михайленко, який живе в Росії, відсудив третину помешкання.
Вранці в понеділок у дім увірвалися десяток чоловіків. Назвалися представниками Михайленка. Замок на дверях зламали, виносили меблі та складали їх на городі. Вікна заварили, двері заклали брусами. Після обіду ґрати позривали активісти, а меблі занесли назад.
— Дід мене не обіжав, — спирається на стіну Ганна Москаленко. — Він такий умний був. А того племінника в очі не бачила. Вони не родалися і не переписувалися.
До будинку під'їжджає міліцейський ВАЗ, за ним позашляховик з "беркутівцями" та легковик "шкода". До будинку йдуть двоє міліціонерів. Складають акт, що власницю не впустили на її територію.
— Вже не знаю що робити. Прийшла з роботи, а хвіртки закриті. Я кричала, стукала — ніхто не відкривав. Викликала міліцію. А толку? Вони сюди їздять майже щодня. Приймуть заяву, скажуть "дякую" і йдуть. Бояться, бо знають, якщо мені помагатимуть, то їх позвільняють. А ті бритоголові, що там живуть, весь час пакостять, — Ніна Іванівна каже про чоловіків, які постійно чергують у частині Бабенка. — Думала найняти приватну охорону, але мені не по кишені. За то треба платити по 200 гривень у день.
— Ми збираємося знову подавати до суду. Звернулися і до Європейського також.
1 
1
Коментарі