— Ніна відправила дочку Олесю в школу. Сказала: "Як прийдеш додому, роби уроки. Я буду ще на роботі", — розповідає 51-річна Тамара Приймак із селища Катеринопіль Черкаської області.

22 березня зникла племінниця її покійного чоловіка 47-річна Ніна Бондаренко. Працювала листоношею в селі Попівка Звенигородського району. Востаннє жінку бачили о 15:00 на дорозі за селом.

— Увечері Олеся прибігла до сусідки. Сказала, що мами нема. Подзвонили в сільраду, поліцію, іншим сусідам — без результатів, — продовжує Тамара Василівна. — Я про це дізналась за 10 днів. Сусіди кажуть, Ніна мала кредити. Мовляв, її розшукували, постійно дзвонили. Перед зникненням пенсійні гроші та пошту залишила вдома. Забрала тільки документи.

Ніна Бондаренко з донькою 11-річною Олесею жила в хаті, яку успадкувала від баби. Заміжньою не була. Раніше їздила на заробітки в Польщу, ­останні роки працювала листоношею.

— У Ніни не було ніяких кавалерів, близьких родичів. Мама та вітчим померли від захворювання крові. Сестра, ­дядько й тітка також умерли молоді. Була тільки подруга у Звенигородці, з якою їздили на заробітки. Поліцейські туди поїхали, Ніну не знайшли, — каже 64-річна Раїса Лавриненко, сусідка Ніни Бондаренко.

У поліції перевіряють різні версії зникнення листоноші. Шукатимуть її протягом року. Якщо не знайдуть — розшукову справу закриють.

— У селі всі в шоці. Не знаємо, що думати, — говорить сусідка. — Ще ніхто так не пропадав. Її телефон постійно поза зоною. Деякі кажуть, що вчинила самогубство. Я не вірю. Ніна дуже любить доньку. Планувала город садити. Купила помідорів, огірків, кабачків, цибулі.

Олеся спочатку жила в лікарні в райцентрі. Туди її тимчасово поселили соціальні працівники. Місяць тому опіку над нею оформила Тамара Приймак.

— Ніна — кума моєї невістки. Нормальна людина, завжди вислухає, допоможе. Не казала, що хоче кудись їхати, — розповідає 69-річний Василь Вічман із Попівки. — Мала проблеми — залізла в борги на пошті. Наче взяла 12 тисяч гривень. Для неї це багато. Спочатку думали, що знову поїхала в Польщу. Але заграничний паспорт її — удома.

— З грошима в неї дійсно були негаразди, — додає Раїса Лавриненко. — Треба було і дочку в школу зібрати, і племіннику гостинці дати. На пошті отримувала малу зарплатню, на Олесю получала 800 гривень пенсії. Додатково збирала горіхи, била і здавала. Того дня Ніна їздила у Звенигородку по роботі. ­Ще й гукнула до мене: "Вам щось в городі купляти?" Леся поїхала з нею. Ніна купила їй туфлі на весну і відправила в школу.

Кілька днів селяни шукали листоношу самотужки.

— Обдивилися все — ліси, яри. Жодних слідів. Є версія, що поїхала в Київ до родичів, — говорить сільський голова Попівки Віктор Бондарчук, 34 роки. — Ніна неконфлікт­на, спокійна. Із сусідами ніколи не сварилася. Постійно її бачили з донькою. Дитина завжди вдіта, нагодована. На пошті Ніну звільнили заднім числом. Пошуки продовжуємо. Допомагає поліція, родичі з Катеринополя.

×