Наречений вистрибнув із вікна в день весілля

Увечері 30 липня з третього поверху в Чернігові вистрибнув 39-річний Віталій Кочура. Того дня він утретє одружився.

— Я працюю кондуктором тролейбуса, — розповідає вдова Антоніна Кочура, 39 років. — Живу в кімнаті гуртожитку на вул. Волковича, 5. Особисте життя не склалося. Донці 22 роки, окремо живе. Уже ні на що не сподівалася.

Із Віталієм познайомилася три роки тому.

— Заговорив до мене в тролейбусі, — згадує. — Присядьте, каже, біля мене. Розповів, що робить меблі на замовлення. Від першого шлюбу має сина. Із другою дружиною прожили 11 років, але вона пішла до іншого. Розвелися, але живуть разом. Ми обмінялися мобільними.

Віталій подзвонив за рік.

— Зустрілися, він такий вимотаний був, — веде далі Антоніна. — Тоді вирішили жити разом. Переїхав до мене. Прожили півтора місяця. Якось каже: піду до колишньої, речі заберу. Пішов і не повернувся: вони помирилися. А за три дні знову посварилися, і він пішов жити до себе в майстерню.

Зустрілися знову лише за рік.

— У березні цього року працювала на восьмому маршруті. Заходить чоловік, мєлочь считає. Дивлюся: Віталік. Розповів, що йому стидно було повертатися до мене, винаймає квартиру в моєму районі. Я все пробачила. Увечері пішли до нього. Він приготував ванну, дістав пляшку вина.

Із 10 березня по 25 травня Антоніна та Віталій винаймали разом квартиру.

— Він зустрічав із роботи. Подруги заздрили, раділи за мене. Казали: "Щаслива ти Тонька, заслужила на таку любов". А тут бах — криза. Платити 800 гривень за квартиру стало дорого. Запропонувала перебратися в гуртожиток. Переїхали, Віталік зробив столик, кухню, комод. Планів у нас було море. У кінці липня подали документи. Розпис призначили на 30 липня, о 15.30. Купили кольца, наряди, договорилися про машини.

Після реєстрації молодята їздили фотографуватися на Болдині гори. Потім святкували у вузькому колі друзів у гуртожитку. Усього було шість осіб.

Піду до колишньої, речі заберу. Пішов і не повернувся

— Віталій ніс мене до під"їзду на руках. Сусіди виглядували з вікон. Потім прийшли привітати сусіди по секції. "Викрали" мене, катали на "кравчучці".

— Близько восьмої вечора розійшлися, я почала прибирати, — продовжує Антоніна Кочура. —  Віталік каже: "Виключ цю чортову музику". Трохи поспорили. Пішов провітритися, узяв паспорт і свідоцтво про шлюб. Близько десятої вечора повернувся з другом Сашком. Зайшов, сів на ліжко і нагнув голову. Ми із Санею так і залишилися біля порога.

Антоніна згадує, що далі все сталося за секунди. Чоловік різко підвівся і пішов до відчиненого вікна. На підвіконні стояли квіти і весільний торт. Став на підвіконня, відсунув ногою вазони. "Я пішов... Ура..." — і зробив крок. Квіти і весільний торт полетіли слідом.

— Ми до вікна. Він був живий, стогнав. Викликали "швидку". Медики не дозволили їхати з ним. Віталіка повезли на операцію. Я ніч не спала. Уранці дзвоню, а мені кажуть: "Чоловік о третій ночі помер". Уже в морг відвезли. Він приземлився на копчик, зламав хребет, відірвалися печінка, селезінка, ребра проткнули легені.

Біля моргу всі дружини Віталія зустрілися.

— Мені не дозволили ні поховати його, ні попрощатися. Його колишня дружина сказала: "Нам чужих не треба". Яка ж я чужа? Я — законна. На могилі побувала наступного дня після похорону.

Антоніна не знає, чому чоловік стрибнув із вікна.

— Може, доля така, — зітхає. — Тепер ні їсти, ні спати не можу. В один день стала дружиною і вдовою. Віталік мені не сниться. Пізніше знайшла його папку, а там документи на кредити для розвитку бізнесу. Клієнти мені досі дзвонять на мобільний.

×