Анатолій Онопрієнко вбивав сам, співучасників не було. Під час перших нападів Сергій Рогозін із міста Дніпрорудне Запорізької області допомагав йому позбавлятися тіл.
— Уночі ми зупинилися на дорозі, — Сергій Рогозін згадував події 16 серпня 1996 року. — Анатолій вийшов із машини і пішов. Хвилин через 40 повернувся на жовтій "ладі"-"вісімці". Виходить і каже: "Я тут убив п'ятьох". Я почав кричати, а потім збавив тон. Бо Анатолій стояв напроти з дробовиком і ножем.
Рогозін познайомився з Онопрієнком у спортзалі. Перший займався штангою, другий грав у настільний теніс. Згодом купив в Анатолія "жигулі"-"шістку", опісля разом возили на продаж овочі й фрукти.
Суд визнав Рогозіна співучасником у вбивстві дев'ятьох людей. У момент нападів він чекав Онопрієнка у червоній "дев'ятці" неподалік. До суду Рогозін не здавав напарника. Говорить, що боявся помсти:
— У цивілізованому світі я наважився б на такий вчинок. Але в нашому — ні. Анатолій по духу — мисливець. Куди б ми не їхали, завжди возив із собою рушницю. Побачить зайця чи козу — зупиняється та йде стріляти. І на людей так ходив.
За співучасть Рогозін отримав 12 років колонії суворого режиму. У грудні 2008-го його звільнили. Повернувся до Дніпрорудного. Працює у фірмі, що повертає борги по кредитах. Звинувачення у співучасті не визнає. Додає: винен лише в укриванні Онопрієнка.
— Рогозін каже, що боявся Онопрієнка. Можна вірити, а можна не вірити, але на їх спільному рахунку дев'ять трупів, — розповідає Руслан Мошковський, адвокат Онопрієнка. — Анатолія могли затримати і раніше, а не тоді, коли на рахунку було 52 людини. Але Рогозін усе знав та мовчав. Розумів: якщо друг попадеться — здасть і його.
3 
1
Коментарі
2