Наприкінці листопада в селі Прохорівка Канівського району Черкащини над Дніпром почали вирубувати 9 га лісу. Планують зводити котеджі.
До села їдемо з 55-річною Вірою Носенко, колишнім заступником голови Канівської райдержадміністрації. Повз дамбу Канівської гідроелектростанції переїжджаємо на лівий берег. Минаємо села Ліпляве, Келеберда, в'їжджаємо в Прохорівку. Тут 160 житлових будинків і 460 дач. Праворуч сосновий ліс. Уздовж нього стоїть суцільний дерев'яний паркан.
— Тут 11 баз відпочинку, — у Прохорівці зустрічає місцева Марія Тукаленко, 47 років. — Дніпро, ліс, гори. Але вихід до річки майже весь відгороджений. Найбільше захопила база "Альянс". Загородили навіть вулички, що йшли до Дніпра. Місцевий фермер Михайло Загребельний не зміг поле засіяти, бо йому не залишили 6 метрів прибережної смуги, щоб у разі пожежі рятувальники могли заїхати. А це раптом об'явилися ще якісь хазяї. Захопили собі 9 гектарів лісу з виходом на Дніпро.
Уздовж Дніпра їдемо до будівництва. Доїжджаємо до місця, де річка робить поворот.
— Ось ці злополучні 9 гектарів, — показує Тукаленко. — Нетронутий ліс і річка. Землю віддали на сесії сільради. Тоді все село зійшлося протестувати. Але депутати проголосували, — повертається. — У нас сільрада об'єднує села Прохорівка й Сушки. У Прохорівці втричі менше людей, майже всі депутати — сушківські. Сушки до Дніпра не виходять, їм байдуже.
Заглиблюємося на кількасот метрів у ліс. На вирубаній ділянці будівельний кран розвантажує фуру із газобетонними блоками. Телефоную їхньому виконробу. Той називається Юрієм.
— Усі страхи селян марні. Тут буде котеджне містечко. Берегову лінію захоплювати не будемо. Селяни ходитимуть до річки. Усі документи оформлені правильно.
Повертаємо назад.
— Є тут ще одна ласа місцинка — санаторій "Жовтень", — розказує Марія Тукаленко. — Стоїть на горі на місці будинку першого ректора Київського університету Михайла Максимовича. Там і його могила. Тут бували Шевченко і Гоголь. Санаторій зараз не діє, є тільки директор і двоє сторожів. Отут під горою стояла дерев'яна церква, — показує на зарослу ділянку. — У ній знімали фільм "Вій". Потім згоріла. А в санаторії Юрій Іллєнко знімав свою "Молитву за гетьмана Мазепу".
Ідемо безлюдним санаторієм. Він має дев'ять одноповерхових корпусів. Удалині — могила Михайла Максимовича.
— Якби не ця могила — санаторій давно пішов би у приватні руки. А так не можуть землю приватизувати. Максимович і після смерті її сторожить.
Їдемо до сільради.
— Наш голова Віталій Григорович — сушківський, — говорить Марія Тукаленко. — Раніше механіком у лісгоспі був, конячиною їздив. Як землю крутеликам віддав — приодівся, "Ауді А6" з'явилася.
Сільрада відремонтована, з новими вікнами й дверима.
— Насправді ці 9 гектарів ще 2007 року виділила райдержадміністрація, — пояснює сільський голова 43-річний Віталій Дошка. — Повз село проходять три газопроводи, а газу не було, треба було понад 3 мільйони. Інвестори з Києва пообіцяли виділити на підвідний газогін. За це їм наділили землю. Торік вони підвели газ, 30 жовтня цілком законно почали будуватись. У їхньому кооперативі 37 власників. Мають державні акти. У наших селах сільгосптовариства нема, а інвестори обіцяють 100 робочих місць. За вирубаний ліс сільраді сплатили 508 тисяч гривень.
Запитую про базу "Альянс".
— То раніше вони до Дніпра не пускали. Зараз виділили смугу 6 метрів. Селяни можуть ходити, — відповідає голова.
— Ситуація цікава, — каже 49-річний Леонід Даценко, колишній кандидат у нардепи по Канівському округу. — 2007 року тодішній губернатор Олександр Черевко тиснув на голову Канівської РДА Миколу Лисуна, щоб той віддав землі приватникам. Лисун погодився. Тим часом нині покійний Юрій Іллєнко звернувся до президента Ющенка. Просив уключити ці землі до Шевченківського заповідника, бо тут стояв шинок, де жандарми заарештували Тараса Шевченка. Ющенко розпорядився не віддавати землю й відновити шинок. На Лисуна завели кримінальну справу, дали чотири роки умовно, але розпорядження не скасували. Багатії спокійно отримали акти.
6 
1
Коментарі
1