Уранці 17 червня на Святошинсько-Броварській лінії столичного метрополітену зупинився рух потягів. О 8.11 на колію станції Шулявська впав 57-річний киянин.
— Він стрибнув під поїзд. Це бачив машиніст, викликав міліцію. Відімкнули контактну рейку. А щоб метро повністю не зупинилося, організували рух Лісова — Вокзальна та від Академмістечка до Святошина. Через 40 хвилин його витягли. Урятувати не вдалося, — розповідає Надія Шумак, прес-секретар підземки.
Випадок стався у ранкову годину пік.
— З технічних причин поїзд прямує до станції Вокзальна. Прохання скористатися наземними видами транспорту, — оголошує у гучномовець чергова на Дарниці. Йде по краю платформи й відтісняє людей за обмежувальну лінію. Перон заповнений вщерть.
— Який там транспорт? З Дарниці на правий берег нічого не їде. Треба таксі замовляти, а вони такі ціни заломлять, — говорить жінка років 50.
Прибуває потяг.
— Манав я їхати в цій сауні. Не заходьте. Поїзд через кожні 3 хвилини зупиняється і стоїть по 10, — чоловік років 40 виходить із вагона. З обличчя стікає піт, сорочка мокра. За ним ідуть четверо чоловіків і жінка. На їхнє місце втискаються восьмеро.
— Одну станцію від Арсенальної до Хрещатика їхали десь півгодини. Спинялися тричі, стояли по 10 хвилин. Було так душно, що з усіх текло. Люди обмахувалися газетами, — розказує киянин 32-річний Євген Сащук.
О 8.45 на зупинці "Вулиця Генерала Вітрука" стоять близько сотні осіб. Багато хто телефонує, звідусіль чути: "Я запізнююся, гігантська пробка". Люди зайняли майже все узбіччя автодороги від автостанції "Дачна" до метро Святошин. Для киянки Анни Лебідь, 24 роки, це перший робочий день.
— Как себя поведешь в первый день, так и будут о тебе судить. Я опаздываю на час. Говорят, начальник у нас очень строгий. Нашла вакансию менеджера персонала неделю назад. Сегодня первый официальный день, и так подставиться, — крутить у руках мобільний. — Не могу дозвониться в офис, может, там тоже все опоздали.
Поряд літня жінка обмахується газетою. Білий капелюшок на голові збився, піт заливає очі.
— Тут стояти жарко, а що твориться в маршрутці. Як помідори в банці. Усі червоні, ледь дихають, але ніхто не виходить, — показує на жовтий "Богдан", набитий пасажирами.
Вікна в автобусі відчинені, крізь скло видно спітнілі обличчя, мокрий одяг. Водій не витримує і виходить із маршрутки посеред дороги. Відчиняє пасажирські двері та закурює цигарку "Вінстон".
— Та куда їхать? Увесь проспект тупо став. Я як набрав пасажирів ще на "Дачній", так із ними вже годину плетусь. Усе, хватить у тій душогубці стояти. Ви, люди, як хочете, а я мушу пару хвилин подихати, — відмахується. Пояснює, що рух ускладнив ремонт на просп. Перемоги.
Кілька пасажирів ідуть через автомобільний міст до метро Святошин. Там зібралися кілька тисяч. Людей так багато, що вони частково перекрили дві смуги проспекту. Автобуси та тролейбуси переповнені.
— По радіо сказали, що стрибнув хтось на рейки. Не міг зробити це в якийсь інший день? Понеділок, ранок, і так настрою немає. А тут такий подарок. Нє, піди скоч з будинку чи з мосту, а то знайшли моду в метро лізти, — розповідає 37-річний Валентин Старий. Він у костюмі-трійці, в руках кейс. Купує каву еспресо. — Учора погуляв, голова болить. Надіюсь, начальник новини бачить, хай потім не каже, що через загул не прийшов.
О 9.45 зі станції Святошин вибігає огрядна жінка в жилетці з написом "метрополітен". Хвилину дивиться на натовп, потім кричить:
— Метро відкрилось, ідіть.
Люди біжать до входу. За лічені хвилини на зупинці залишаються кількадесят осіб.
— Через того стрибуна у нас аврал. Надіюсь, тут ніхто не впаде, — говорить 60-річна Марія Лукич. — Люди, не спішіть, встигнете.
О 10.00 на станції Шулявська працює судово-експертна група. Двоє патрульних перекрили частину перону. Місце на колії, де впав самогубець, присипане піском. Його роздуває потяг, що прибуває. З іншого боку шваброю миє підлогу 50-річна Валентина:
— Хто той чоловік, не знаю. Чула від міліції, що вони називали його Володьою. Ніби сам пригнув. Попав під состав, що заїжджав на станцію. Машиніст як збив його, то з кабіни виліз білим. Просто розмазало того дядька під поїздом. Хто він, нам ніхто не каже, — оглядається, замовкає, коли бачить міліціонерів. — Такі ЧП раз у два місяці в метро постоянно.
3 
1
Коментарі
2