Письменникам Валерієві Шевчуку і Павлові Мовчану – по 66. Колись вони жили в одній оселі. Тепер – ворогують. На 10 соток землі під Києвом, які Шевчук переписав на доньку Мирославу, претендує дружина Мовчана.
Конча-Озерна — за півгодини від Києва по Обухівському шосе. Спочатку півтора кілометра тягнеться обсаджена молодими ялиночками тренувальна база динамівців. Потім – за височенним сірим парканом — ховаються урядові дачі. Але чим далі від столиці, тим слабша конспірація. На територію дачного кооперативу Спілки письменників заїжджаємо без проблем.
Валерій Шевчук веде нас до своєї розхитаної хвіртки в кінці вулиці.
До мене у двір машиною не заїдеш, бо ворота прихопив собі сусіда Мовчан
— До мене у двір машиною не заїдеш, — бідкається він. — Бо ворота прихопив собі сусіда Мовчан.
Так склалося, що колись Валерій Шевчук і Павло Мовчан жили з сім"ями в одному дачному будинку. У 1989-му вдова письменника Василя Минка продавала за 65 тис. карбованців свою дачу. Про це дізналася дружина Мовчана Любов Голота.
–У Мовчана тоді грошей не було, — розповідає Шевчук. — Я ж багато друкувався, тому гроші мав. Він з Голотою запропонували купити дачу на дві сім"ї. Я погодився заплатити більшу частину суми – 45 тисяч. Потім виявилося, що за статутом Спілки письменників дві родини не можуть спільно володіти дачею, бо це перешкоджає творчій праці. Виходило, що дачу може купити лише хтось один із нас. Вирішили, що куплю я, а Мовчан поживе в мене тимчасово, поки не буде продаватися інший будинок.
І поет з Мовчана – третьосортний
Йдемо з Валерієм Шевчуком до його дачі. Ззовні будинок виглядає заможно – цегляний, двоповерховий. Але підійшовши ближче, розумієш – тут живе скромний письменник. Зелена фарба на вхідних дверях потріскалася. У хаті холодно. На лаві в передпокої сушиться м"ята. Долівку наступної кімнати вкриває тканий килимок у гуцульському стилі. На стінах – старі шпалери, на підвіконні – алое в горщиках. Тут же невеличка етажерка з книгами. Цю кімнату і ще сусідню спальню чотири роки займав Павло Мовчан з дружиною і дітьми. Хорошими сусідами вони з Шевчуками так і не стали.
— Моя теща спала у прохідній на кухню кімнаті, а Мовчани не хотіли ходити туди через вулицю, — пояснює Шевчук. — Мені потрібен спокій для роботи. А тут усілякі сварки. Я декілька разів хотів віддати Мовчану 20 тис. карбованців, які він заплатив за дачу, але той не брав. Коли продавали дачу Павла Усенка, Мовчан не захотів її купити, хоч я пропонував позичити йому грошей. Після чергового скандалу прямо сказав, що хоче залишитися назавжди у нас, або продати мені мої ж кімнати (на початку 90-х ціни на житло під Києвом сильно зросли. — "ГПУ").
Врешті-решт письменники таки роз"їхалися. Шевчук повернув сусідові $10 тис. Кооператив відрізав від землі Шевчука кілька соток. На них Мовчан і збудував собі дачу.
— І досі будує, — Валерій Шевчук підходить до вікна й показує цегляний будинок, теж двоповерховий. — Так би вже й жили, але тепер Мовчан хоче прибрати собі до рук мої 10 соток. Я переписав їх на свою доньку Мирославу. На них же претендує дружина Мовчана.
— Мовчан – горлохват, і поступив зі мною... — письменник підбирає слово і врешті наважується, — по-свинськи. А його дружина – улеслива і нещира. Пам"ятаю, як вона просилася, щоб я її пустив жити на дачу. Казала: "У мене маленька дитина, і я не знаю, чи він (Мовчан. — "ГПУ") біля мене затримається". Вони, здається, тоді ще не були одружені. І поет з Мовчана – третьосортний. Як у тій східній байці про акина, який що бачив, про те й співав.
Павло ж Мовчан повістями і романами Шевчука зачарований.
— Як письменник Валерій дуже сильний, а от у побуті – це зовсім інша людина, — розповідає Мовчан.
На зустріч з "ГПУ" він спізнився, бо затримався у президента. Мовчан і Віктор Ющенко обговорювали деталі створення меморіалу жертвам голодомору у столиці. Мовчан розповів, що з рідного села на Київщині привіз кущик калини, щоб висадити на Дніпрових схилах. Журналістів народний депутат приймав у своєму кабінеті, в приміщенні товариства "Просвіта". На стінах – кілька пейзажів та ікона, на столі – порожня пляшка з-під вина "Піно Нуар", склянки і чашки від чаю.
Напишіть не "балаган", а "турбулентний процес"
— Маріє! — гукає Мовчан секретарку. — Тут не прибрано. Вчора у нас було невеличке святкування, — пояснює нам.
Марія забирає посуд, а Мовчан зітхає:
— Навіщо вам узагалі ця історія? Хочете подати це так, що депутат грабує бідного письменника? Тут у Шевчука повністю програшна позиція. Про ту дачу дізналася моя дружина від поетеси Любові Забашти. Я подумав – навіщо нам така велика дача, і вирішив взяти сусідів. Звернувся до Гуцала, але в нього були сімейні проблеми. Пішов до Дзюби, а той сказав, що йому вистачає письменницьких пик у Спілці, щоб ще й удома на них дивитися. Тоді я запропонував половину дачі Валерію Шевчуку. Я кинувся в політику, весь цей рухівський балаган... — ностальгійно згадує Мовчан й одразу виправляється: — Напишіть не "балаган", а "турбулентний процес".
Йому вистачає письменницьких пик у Спілці
За роки сусідства з Шевчуком Мовчан написав два кіносценарії та зробив кілька перекладів, в тому числі повісті Валентина Распутіна "Прощання з Матьорою". Але таке життя йому також не сподобалося.
— Я не міг купити дачу Усенка, бо на неї в черзі стояла Раїса Іванченко. Вона ж жінка! А ті гроші, що він мені повернув – це ж за радянськими розцінками. Зараз ринкові відносини, й кімнати коштують набагато дорожче.
Земля тепер у Кончі-Озерній дуже дорога, сотка коштує $8000. Я не хочу, щоб Шевчук продав ті 10 соток, і прямо під моїми вікнами збудували якийсь будинок. Мені потрібен життєвий простір! — Павло Мовчан стукає ребром долоні по столу й енергійно креслить щось на листку паперу.
На прощання поет-депутат подарував "ГПУ" компакт-диск із записом "Гайдамаків" Тараса Шевченка у виконанні Львівського театру ім. Заньковецької. Хотів презентувати свої есе, але не знайшов. Хтось по мобільному викликав його на чергову зустріч.
Валерій Шевчук – автор численних романів та повістей. У 70—80-х роках писав "до шухляди", зате починаючи з часів перебудови дуже інтенсивно друкувався. Написав історію середньовічної та барокової української літератури. Зараз перекладає на сучасну українську мову вірші Пилипа Орлика. Каже, що любить робити відкриття, а не популяризувати їх. Тому залишив викладацьку роботу в університеті ім. Шевченка. Останній роман "Срібне молоко" видав три роки тому.Має двох дочок. Мирослава, 38 років, працює в Інституті літератури. 34-літня Юліана – парламентський оглядач газети "Голос України". Постійно живе на дачі сам, готує собі гречані млинці і робить ягідне вино.
Павло Мовчан – член Української народної партії (голова Юрій Котенко), голова Всеукраїнського товариства "Просвіта". Автор кільканадцяти поетичних збірок, перекладів з туркменської та сербської. Депутат Верховної Ради кількох скликань, у тому числі теперішнього. Зараз пише літературні есе.Батько 39-річного Богдана і 18-літньої Павлини. Мешкає у Києві з дружиною і донькою.
2 
1
Коментарі