Михайло Стеца з міста Судова Вишня Мостиського району Львівської області розкопав на старому міському кладовищі шість могил. Кістки вивіз, а на території почав зводити склеп для своїх родичів.
— У мене за цвинтарем город, — говорить місцева Галина Микольчук, 51 рік. — Якось повертаюсь, а на кладовищі могили розрили. На їх місці хлопці щось будують. Підходжу: "Ви совість маєте — покійників викопувати?" До мене приєдналися інші люди, почали сваритись. Але нічого не допомогло. Риють далі, землю з кістками вивезли в яму за цвинтар.
У могилах були поховані родичі 72-річної Любові Цірох.
— У першій — мій дід Михайло Шот, — зітхає вона. — Поряд мама Параскевія Шот. Вона померла, коли мені шостий рочок ішов, 1945-го. Третій гріб — вуйка Йосипа Чміля. Тоді церква була заборонена, а він усе життя підпільно паламарем працював. На цвинтарі ями копав, за порядком стежив. Тепер його викинули на смітник, як собаку. Далі були поховані дві мої двоюрідні сестри і брат Богдан. Чотири могилки були вряд, дві — у ногах. На мамі та дідуськові ми квіти садили, прибирали, на Великодні та Різдвяні свята свічечки світили. За рештою гробів Богданова жінка Катерина доглядала. Цього року навколо гробів планували загорожу поставити. А тут сусідка Галя прийшла: "Люба, ваші могили розбомбили. Я з ними сварилася. Але шо їм доведеш — вони прості робочі". Кинулася на цвинтар, але не можу зайти, мене нога у коліні болить.
Любов Михайлівна дізналася, що склеп будує Михайло Стеца.
— Питала його родички. Вона каже, що Михайло не викидав би кістки, бо він побожний. Покійні були порядними людьми, а з ними повелися, як з вішальниками. Навіть за Совєцького Союзу такого не було. Ми нічого не казали б, якби їх перепоховали. Хай би священик у церкві оголосив. Усі рештки склали б в одну труну і перепоховали.
43-річний Ігор Гадовський, племінник Любові Цірох, проводить до старого цвинтаря. Тут уже не ховають. Везуть на інший, новий.
— Кажуть, туди кістки вивезли, — Ігор Гадовський показує на насип неподалік річки. — Планують вирівняти землю і зробити автостоянку.
Неподалік входу до кладовища видно недобудовану мармурову усипальницю. Четверо робітників накривають її брезентом. Говорити відмовляються, ховаються у сіру іномарку.
— Ми кликали священика. Сказав, що відправляти на мерцях не треба. Ми їх перепоховали, — каже один з них.
— Куди? — питає Гадовський. Йому ніхто не відповідає.
На вулиці зустрічаємо міського голову Судової Вишні — Олега Мартинця.
— Які кістки? — хвилюється. — Рік тому до нас звернувся виходець із нашого міста Михайло Стеца, хотів поставити гробівець для родичів. На то місце виїхала комісія, дала висновок. Священиків запросили, ніяких могил не було. Росла акація, її викорчували. Сесія видала йому дозвіл. Нікому ніякої шкоди не завдали.
У робочому кабінеті згадує:
— Під час війни навколо церкви був оборонний пункт. Там у ряд ховали партизанів. Коли копали землю для гробниці, знайшли дві великі кістки — їх перепоховали.
Михайло Стеца стверджує, що облаштовує склеп на місці, де похована його рідня.
— На цьому цвинтарі спочивають мої батьки, баба з дідом. Я їм поставив невеликі пам'ятники. Цьоця, якій зараз 86 років, стверджує: на місці, де ставлю гробницю, похований мій прадід. Вирішив ушанувати його. Два роки тому отримав дозвіл від міської ради. З дружиною це місце прибрали, траву скосили, пні викорчували, обгородили. Два роки так стояло, ніхто претензій не мав, — розповідає. — Коли почали копати, знайшли дві кістки. Священик сказав зарити їх за цвинтарем. Тоді з'явилася якась жіночка, що стверджувала, ніби там похована її родичка. Тепер усім це місце подобається.
3 
35413
Коментарі
3