Уже понад рік двоє мешканців будинку N40а, що на вулиці Героїв Дніпра в Києві, живуть на вулиці. Їхні квартири продали, поки вони були на заробітках у сусідній області. Минулого вівторка суд уже вкільканадцяте переніс розгляд справи Валентина Терещука, 37 років, та Андрія Крикуненка, 35 років, на місяць. Чоловіки знову шукають притулку.
Валентин Терещук товаришував з Андрієм Крикуненком уже дуже давно. Вони мешкали в сусідніх квартирах одного будинку, завжди разом шукали підробітку. Терещук підробляв слюсарем на київській пожежній фірмі "Луч", Крикуненко — вантажником у кафе через дорогу від будинку. Час від часу чоловіки йшли на якісь разові заробітки разом. Обидва жили самі, без сімей. Батьки вже повмирали, а брати й сестри роз"їхалися.
— У березні 2004 року я познайомився Юрієм, — розповів "ГПУ" Андрій Крикуненко. — Діловий чоловік у чорній шкірянці. Він запропонував мені заробити трохи грошей на обробці дерева. Я погодився, поїхав. За чотири дні я привіз додому 250 гривень. На той час для мене це були шалені гроші.
Я втратив свідомість. Отямився серед міста аж уранці наступного дня
Згодом "діловий чоловік" Юрій запропонував Терещукові і Крикуненку поїхати на чергову "халтуру". Цього разу треба було відремонтувати квартиру в селі Велика Круча Пирятинського району на Полтавщині.
— Юрій попросив віддати йому паспорти, — каже Терещук. — Мовляв, треба для оформлення на роботу. Ми не задумуючись віддали. Відтоді паспортів не бачили.
Працювали чоловіки два тижні, як і було домовлено. Фарбували стіни, ремонтували підлогу і стелю. Через 14 днів до них приїхали два молодики.
— Хлопці сказали, що Юрій зараз у Криму, вирішує якісь проблеми, — веде далі Терещук. — Запропонували поїхати до нього, обіцяли там і розрахуватися за все. Ми погодилися.
До Криму чоловіків не довезли — зупинилися в Генічеську. Водій не захотів поночі їхати. Оселилися в готелі. Всі вчотирьох пішли вечеряти.
— Після вечері мене занудило, я вийшов надвір, — пригадує Терещук, — і втратив свідомість. Отямився серед міста аж уранці наступного дня. Весь у синцях. Кого не шукав — все марно. Вирішив повертатися до Києва. Надії на гроші вже не було.
З Андрієм сталося щось подібне. Наступного дня його затримали міліціонери. Посадили у камеру попереднього утримання на десять днів.
— Для "вияснєнія" обставин, — каже Андрій. — Адже ніяких документів у мене не було.
Додому діставалися нарізно: не могли зв"язатися й зустрітися. Хто "зайцем" в електричках, хто випрошуючи на квиток у перехожих, бо грошей не було ні копійки. За десять-дванадцять днів обидва дісталися столиці. Коли приїхали, чоловіків спіткав іще більший шок.
— Ми повернулися, а в наших квартирах — чужі люди. Поки ми були на заробітках, нотаріуси оформили документи від нашого імені на якихось покупців, — розповідає Терещук. — Ті згодом продали квартири Олегові Дзіковському, який у свою чергу перепродав житло. Нас вигнали на вулицю. Олег навіть сказав, що всі мої меблі викинув на смітник. А серед них була дорога побутова техніка "Бош" та "Панасонік", яку я придбав за багато років праці.
Заливали з чайника горілку, щоб тихо спав і не пручався
Правди не міг знайти ніхто. Навіть дільничний міліціонер розводив руками, мовляв, у документах усе правильно.
— Ну, хай на мене махнули рукою, мовляв, п"яний забув, коли писав доручення, — сказав Валентин. — Але як же зробили доручення від імені моєї сестри Майї, яка вже кілька років живе в Німеччині? Вона теж була записана співвласником нашої трикімнатної квартири, але не приїжджала в Україну. Це точно.
Відтоді Андрій і Валентин стали бомжами. Хто де може, там і ночує. Де їх тільки не бачили сусіди: в сорокарічному "Москвичі", в під"їзді, в сусідів. Хто може — пускає до себе.
— Спочатку вибивав двері своєї квартири, міняв замки, — каже Терещук. — Поки не приїхала якась іномарка. Мене зв"язали, побили, завезли в якусь квартиру. Там закрили, не випускали. Лише заливали з чайника горілку, щоб тихо спав і не пручався. Після таких тортур опинився в лікарні швидкої медичної допомоги з поламаними ребрами й онімілою рукою. У мене рівень алкоголю в крові тоді втричі перевищував норму. Лікар взагалі дивувався, що я живий, та ще й міг свідомо спілкуватися. Ледве оклигав. Тепер лиш тихо мовчу і сподіваюся на рішення суду.
— Усім на нас начхати. І ЖЕК знав про шахрайство, і нотаріуси, яких, до речі, було аж семеро, — додає Крикуненко.
Щомісяця упродовж більш ніж року суд розглядає позови Андрія та Валентина. Але ніяк не може прийняти рішення: то немає нотаріусів, які оформляли договори купівлі-продажу та доручення, то не прийшли люди, які отримали несправжні документи. Зараз у трикімнатній квартирі Валентина Терещука мешкає молода сім"я з маленькою дитиною.
Продав трикімнатну квартиру за 20 тисяч доларів
— Вони не винні зовсім, я їх розумію, — каже Терещук. — Купили у Дзіковського за 20 тисяч доларів квартиру і живуть щасливо.
— Ми маємо великі шанси на перемогу. Думаю, ми повернемо квартири законним власникам, — сказав "ГПУ" Юрій Борисов, 58 років, адвокат Терещука і Крикуненка. — От тільки коли — невідомо. Протилежна сторона зацікавлена, щоб затягнути розгляд справи, втягнути у конфлікт якомога більше людей.
Віктор Іванов, 44 роки, адвокат, до послуг якого звернувся 41-річний Дзіковський, сказав "ГПУ", що у його довірителя стався несприятливий збіг обставин.
— Олег — добропорядний покупець, — каже адвокат. — Просто він опинився не в той час і не в тому місці. А продав трикімнатну квартиру за 20 тисяч доларів тому, що мав значні фінансові труднощі.
Зал суду всі покидали мовчки. Першим вийшов Дзіковський — кремезний чолов"яга у дорогій куртці. Крикуненко й Терещук виходили останніми. Після суду їм знову шукати місце ночівлі.
2 
1
Коментарі