Вінничанину Василеві Маляренку 66 років. Він — колишній слідчий Південно-західної транспортної прокуратури. Звільнився з роботи 1998 року — після того як загинув його 24-річний син Тарас. Маляренко нічим не міг зарадити у розкритті причин загибелі сина.
Подружжя Маляренків дізналося про смерть Тараса, коли відпочивало на морі. На четвертий день після того, як його не стало.
— Пам"ятаю, 10 серпня наснився мені сон: біля мого будинку стоять друзі сина, а його з ними немає, — розповідає пан Василь. — Я й питаю: "Де мій Тарас?". А вони кажуть: там — і показують на якусь будівлю. Я туди зайшов, а він на другому поверсі голий лежить... Прокинувся в холодному поту. Ми з дружиною до ранку не спали, так розхвилювалися. Зранку стали телефонувати додому, але ніхто не відповідав. І так аж три дні. А на четвертий взяла слухавку донька Оксана. Вона, виявляється, не могла нас знайти з 10 серпня. Сказала, що сина більше немає. Наступного дня я був у морзі, де мій Тарасик лежав саме так, як уві сні.
До вінницької лікарні N1 Тараса Маляренка привезли 10 серпня 1998 року. Хлопець був без свідомості. Його поклали у реанімацію, а наступного дня він помер не приходячи до тями. Судмедексперти встановили, що причиною смерті була отрута. Але яка саме, не уточнили.
Подружжя Маляренків дізналося про смерть сина, коли відпочивало на морі
Того дня вранці Тарас приходив до тієї ж лікарні і йому видалили нарив на пальці. Лікар згодом запевнив батька, що його син був цілком здоровий. Потім Тараса бачили біля його будинку в компанії двох молодиків — кого саме, ніхто не встановлював. А о 14.00 його привезли до лікарні. Хто і звідки доправив юнака до шпиталю, також невідомо.
У морзі Василь Іванович впізнав сина. На його обличчі він помітив сліди побоїв, шкіра була подряпана.
— Колеги в прокуратурі мені сказали, що справу про вбивство сина майже розкрито, — згадує. — Мовляв, на вбивць вийшли, можна поховати дитину. Я й поховав, а сам на два тижні важко занедужав. Потім дізнався, що в акті судмедекспертизи написали: "Причина смерті не встановлена". Це означає — кінці в воду. Тоді ж я помітив, що з мого дому зникли документи, які свідчили про хабарництво посадових осіб прокуратури.
За словами Василя Маляренка, конфлікти з деякими працівниками прокуратури у нього почалися задовго до вбивства сина:
— У мене були документи з компроматом на впливових у Вінниці людей. Частину паперів якось навіть закопав у землі — так ховав. Перед самою смертю Тараса я розслідував справу про пограбування каси Жмеринського відділення Укрзалізниці. Украли 48 тисяч гривень — на той час немалі гроші. У злочинців були зв"язки в прокуратурі.
У мене були документи з компроматом на впливових людей
Маляренко знайшов у Вінниці товаришів по нещастю: батьків 19-річного Сергія Хрещенюка, якого вбили кілька років тому. Слідство триває, а справа не рушила з місця — кажуть, у прокуратурі знищили речові докази. Також познайомився з рідними закатованого у міліції хлопця. А ще — з жінкою, у якої зґвалтували й убили доньку. Потім — із батьками 6-річного хлопчика, у якого забрали нирки.
Торік Василь Маляренко очолив громадське об"єднання "Батьки вбитих дітей Вінниччини". Ці люди намагаються дізнатися про справжні причини смерті близьких.
Днями Маляренко у Харкові познайомився із 67-річним ученим-екологом Олексієм Кашубою, сина якого вбили 1995 року. Він — один із засновників харківської Асоціації родичів убитих. Їй уже 10 років.
— За цей час через організацію пройшло 132 справи про вбивства, які спочатку відмовлялися розслідувати, — розповідає Кашуба. — Завдяки нашим зусиллям 53 з них доведено до суду. Проаналізувавши факти, ми дійшли висновку, що майже чверть убивств українські правоохоронці реєструють як самогубства чи смерті від серцевих нападів або харчових отруєнь.
На думку Олексія Кашуби, у країні існує відпрацьована схема приховування вбивств:
— Фальсифікації справ починаються на рівні слідчих, які пишуть судмедекспертам "замовлення". Наприклад: "Прошу підтвердити факт самогубства". Після того, як експерт зробить "замовлений" висновок, факт убивства довести майже неможливо. Такого змісту замовлення я прочитав у справі свого власного сина. Його скинули з мосту 1 січня 1995 року. Це бачив чоловік, який проїздив поруч у тролейбусі. Але в прокуратурі не стали зважати на його свідчення.
Фальсифікації справ починаються на рівні слідчих
"ГПУ" зустрілась із Маляренком і Кашубою у квартирі харків"янина. У кімнаті, де з кількох десятків фотографій дивиться загиблий син Кирило, батько говорить:
— Важко сказати, що в нашій з Василем Петровичем справі є найголовнішим. Може, чай?
— Який чай?
— Звичайний. Ми, родичі вбитих, збираємося разом в моїй оселі чи в когось із членів і просто п"ємо чай за одним столом. Це лише здається, що воно "просто". А насправді для людей, які втратили дітей, таке чаювання дуже важливе. Ви знаєте, що діється з батьками вбитої дитини? Вони божеволіють, накладають на себе руки, залишаються без праці. Їм ніхто не допомагає. Після поховання люди, вбиті горем, повинні виходити на роботу, ніби нічого не сталося. Цим батькам немає з ким поговорити. А коли ми збираємося колом, ми всі — однакові.
2 
1
Коментарі