Будинок Ірини Крашкової — на вулиці Петровського у Врадіївці. У дворі бігають кілька курей, за хатою стоїть накритий плівкою старий диван. Мати Ірини 70-річна Марія Кирилівна сидить на кухні.
— Люди зараз таке на нас плещуть, — говорить. — Дрижаки кажуть, що Іра купила доміну на морі, їздить на "Тойоті" чи "Шевролє", поробила ремонти. Яка доміна? У нас нема ні ванни, ні туалєта, ні душа.
На кухні — старенька пралька, холодильник, на стіні висить бойлер. Стіни обклеєні старими шпалерами.
— Ми маємо вісім курок, їх уже нема чим годувати, бо я не переоформила пай, — Марія Кирилівна поправляє під хусткою сиве волосся.
— За весь час нам тільки одні люди помагали, — до хати забігає 12-річний Дмитро, син Ірини Крашкової. — Мені купили комп'ютера.
— Після того всього Іра стала частіше ходити в церкву, їздила в Почаївську лавру. Її Господь спас, — продовжує Марія Кирилівна. — Мій брат просив Іру, щоб уже простила їм. Вона в душі їм простила, але мусять понести наказаніє, бо злочин страшний. Такі люди не мають ходити серед народа. Хай у тюрмі їх Господь приведе до покаянія.
— Нам краскою обливали ворота. Говорять гадості, посилають погані пісьма, — розказує Дмитро. — Пишуть, щоб ми померли. Мама спалює їх, бо таке тримати в хаті не можна. На зло нікому не відповідає. З невідомих номерів трубку не бере. То тепер підписують пісьма миколаївським судом, щоб мама відкривала і читала.
У хлопця дзвонить мобільний. Дмитро передає слухавку Марії Кирилівні.
— Іра, тут люди питають, як ти живеш? Не казати, що ти на роботі в Одесі? Добре. А шо казати? — Марія Кирилівна розмовляє з донькою.
Прощаючись, Дмитро проводить на вулицю:
— Ви не переживайте, ми добре живемо. Город є і теличка.
2 
1
Коментарі