Другий місяць 64-річна пенсіонерка Ганна Гирька живе просто неба неподалік гуртожитку на вулиці Фрунзе, 146 у Полтаві. Спить на матраці. 6 вересня її виселили за рішенням Октябрського райсуду міста.
На сходах гуртожитку накритий поліетиленовою плівкою стіл, поряд — тюки з речами. Під дощем мокнуть диван, дві шафи. Ганна Костянтинівна в старій болоньєвій куртці, на голові брудна хустина. Сидить на стільчику, тримає кошеня.
— Пішли за будинок, — тягне за рукав. — Директор гуртожитку побачить і буде кричати.
Ганна Гирька родом із райцентру Велика Багачка на Полтавщині. Батько загинув на фронті, матір паралізувало, коли донька закінчувала п"ятий клас. Ганна залишила школу, працювала в місцевому колгоспі. 1972-го влаштувалася на цегельний завод у Полтаві. Нині це відкрите акціонерне товариство "Керамік". Тоді ж їй дали кімнату в гуртожитку по вул. Кагамлик. Жінка вийшла заміж за Григорія, народила доньку Любу.
— На кирпічному заводі пропрацювала 27 років, — жінка гладить кота й починає плакати. — Спочатку жили на Кагамлика, бо він був для сімейних, а цей — для холостяків.
Із чоловіком Ганна прожила п"ять років. Після розлучення він виїхав із міста.
— Працювала по три зміни, — згадує Ганна. — Любу здала в інтернат, бо не мала, як глядіти. Жити ж якось треба було.
Біля її ніг крутиться кілька котів. Жінка гладить їх.
— Був у мене сожитель Славка, — веде далі Ганна Костянтинівна. — Якось обізвав директора гуртожитку. Відтоді той на мене з"ївся. Торік прислав листа, щоб до 14 жовтня я вибралася. Казав, що в моїй кімнаті смердить котами. Я не слухала, бо дуже все живе люблю. Цього року у маю прийшла повєстка в суд, мене обзивали алкоголічкою, — жінка заливається слізьми. — А я ж не п"ю. Навіть на свій день народження випила всього склянку пива.
У червні цьогоріч до кімнати Гирьки прийшли судові виконавці. Винесли речі на коридор. За три місяці викинули їх на вулицю. Після цього співмешканець пішов від Ганни Костянтинівни.
Ганя 20 тонн цегли за зміну перекидала, на заводі получила дві травми
— Скоро чокнусь, попаду в псіхушку, — каже вона. — Хотіла на Кагамлика по місцю прописки жити, але там не пускають. Кажуть, немає кімнат. Люба приїхала лише раз. Сказала, що мене нема куди забрати. Хата чоловікова, а він — проти. За свою пенсію 500 гривень зняти квартиру не можу.
Жінка боїться фотографуватися біля своїх речей. Озирається на двері гуртожитку.
На сходи виходить чоловік у піджаку. Представляється Анатолієм Бережним, директором дочірнього підприємства "Керамік-побут", яке опікується гуртожитками. Запрошує до кабінету.
— Важка жінка, — зітхає Анатолій Бережний, 46 років. — Кімнату утримувала в непристойному вигляді. Завела трьох котів, оправлялася у горщик в кімнаті, нечистоти виливала до пральні. Я її просив: будьте нормальні. Вона ж матюкалася. Суд прийняв рішення її виселити.
Бережний впевнений, що вчинив із Ганною Костянтинівною нормально. Виділив їй кімнату на 10 днів, доки жінка підшукає інше житло. Вона прожила там три місяці. У вересні її виселили примусово.
— Запропонував поселити її в будинок престарілих, та вона знову матюкається у відповідь, — каже Бережний. — На Кагамлика її не поселю, бо історія повториться. Що робити, навіть не знаю.
У гуртожитку нині мешкає 30 родин працівників ВАТ "Керамік". Ганна Гирька була єдиною пенсіонеркою заводу. В її кімнаті зараз живе молода пара. На кухні троє жінок готують їжу.
— У прачечній в туалет ходила на підлогу. Котів порозводила, — згадує 45-річна Лариса Старченко.
— Дітей проклинала, казала, щоб поздихали, — перебиває молода жінка у барвистому халаті.
Жінки згадують, що у день виселення до Ганни Костянтинівни приїжджала донька Любов.
— Приїхала із зятем на чорній іномарці, — каже Лариса Старченко. — Постояла біля матері хвилин п"ять. Та просила посуду забрати, а Люба нічого не захотіла брати. Зять із машини навіть не вийшов. По-людськи жалко стало.
На виході зустрічаємося з 68-річною Марією Морозовою. Раніше вона також працювала на цегельному заводі.
— Ганю знаю дуже давно, проробили разом не один десяток років, — каже Марія Морозова. — Ганя тяжко працювала, 15–20 тонн цегли за зміну перекидала. На заводі получила дві травми. Коли цеглина на голову впала — дали третю групу інвалідності. А зараз з нею по-звєрськи поступили. Викинули, як собаку.
2 
35413
Коментарі