Зазвичай курсантові танкової роти протягом навчання лише раз вдається вистрілити справжнім, 125-міліметровим снарядом. Це так званий "штатний постріл". До нього солдати довго готуються — займаються 5–10 разів на тренажерах, де вчаться керувати танком, а потім ще стільки ж разів стріляють 14-міліметровим снарядом.
Але винуватець трагедії Олександр Б. вже стріляв штатним пострілом, раніше. За день до тренувань товариші розпитували Олександра про відчуття оператора-навідника. Цікавилися, чи сильно віддає назад після пострілу. А хлопець зізнався, що цього разу чомусь не хоче стріляти.
Пізно ввечері 29 листопада на полігоні навчального центру Міноборони "Десна", що за 66 км від Києва в напрямку Чернігова, тренувалися солдати танкової роти. 18-літній рядовий Олександр Б. був оператором-навідником у танку Т-64. Він мав здійснити навчальний постріл по рухомій мішені, але в темряві втратив орієнтир і прийняв за мішень освітлене вікно навчального корпусу. Там щойно завершилося практичне заняття — солдати вчилися збирати і розбирати кулемети. В кімнаті залишалося тільки двоє. Молодший сержант Сергій Ковпак охороняв кулемети. Рядовий Анатолій Надточій затримався в корпусі випадково. Обоє хлопців загинули миттєво. Обом було по 18.
Курсантів не надто ретельно готують до стрільби
— Я того дня теж мав стріляти, але не встиг, — розповідає "ГПУ" рядовий Вільгельм Гусельниця, 18 років. Із загиблими він служив у одному взводі. Ліжка Вільгельма і Анатолія Надточія стояли поруч. — Тренування у нас тривають 3 години. Поки одні збирають кулемети, інші слухають лекцію, ще хтось стріляє з танка. Коли снаряд влучив у навчальний корпус, я та ще 5 курсантів збирали кулемети у сусідньому будинку.
Навчальних корпусів біля полігону два. З протилежному від них боку — мішені. Вони прикріплені до візків і рухаються за допомогою тросів та електродвигунів по рейках. Відстань від мішені до танку — 1,5 км.
— Мішені можуть рухатися у різних напрямках. Завдання курсанта — знайти свою мішень і влучити в неї, — пояснює полковник Сергій Нагорний, 41 рік. — В темряві їх підсвічують лампочками. Шукаючи мішень, оператор-навідник рухає тільки башту танка, сама машина залишається на місці. Того дня курсанти тренувалися на 6-ти танках. Олександр Б. стріляв з крайнього. Він довго не міг знайти свою мішень. Врешті-решт розвернув башту на 180 градусів. Солдат прийняв освітлене вікно корпусу, розташованого приблизно за 150 м, за свою ціль. На жаль, влучив.
Олександра Б. тепер звинувачують у порушенні правил поводження зі зброєю.
— Правила забороняють стріляти, якщо ти втратив орієнтацію, — пояснює полковник Нагорний.
Кримінальний кодекс за це передбачає кару сувору — до 12 років ув"язнення. Але Олександра навряд чи покарають так жорстоко — є кілька пом"якшувальних обставин. Неприємності будуть також у керівників взводу, роти та навчального центру — вони відповідають за підготовку курсантів до стрільби.
Трагедію на полігоні "Десна" розцінюють як фатальний нещасний випадок. Міноборони наголошує, що таких ситуацій в Україні раніше не траплялося. Тим часом офіцер, який працює на "Десні" і який не захотів себе назвати, вважає — курсантів не надто ретельно готують до стрільби.
Хлопець зізнався, що цього разу йому не хотілося стріляти
— Термін навчання солдата танкової роти — усього 3 місяці. Раніше їх тренували вдвічі довше.
Загиблих поховали одного дня, 1 грудня. Сергія Ковпака родичі забрали на Тернопільщину, Анатолія Надточія повезли в село Луговики на Полтавщині. На похорони поїхало все керівництво навчального центру "Десна" та по 6 солдатів-земляків до кожного покійного.
Анатолій і Сергій були різними за вдачею, але приятелювали. Товариші по 3-му взводу згадують, що полтавець Анатолій був говіркий, веселий. Переписувався мобілкою з дівчиною, якої жодного разу не бачив. Вони спілкувалися тільки короткими повідомленнями. Уродженець Тернопільщини Сергій був дуже спокійним, вдумливим. Ні з ким не сварився. У шафці біля свого ліжка тримав Новий Заповіт, який читав вечорами. У Анатолія лишилося двоє братів, у Сергія — двоє сестер.
Ще один 19-річний солдат, кримчанин Олександр Бурдін, дивом врятувався. Коли від навчального корпусу відвалило стіну, він саме входив до цього будинку. Бурдіну осколком снаряда розтрощило праву гомілку і поранило руку. Зараз він у військовому шпиталі у Києві.
3 
1
Коментарі