— Приїхав додому у відпустку. Зранку з товаришем Любомиром Адамовичем ішли до магазину. Почули, як хтось кличе на допомогу. Біля хвіртки на подвір'ї стояв Назар. Обличчя в крові, тримався за живіт. Викликали "швидку". Назар сказав, що в будинку чоловік його сестри зарізав тітку, — розповідає 22-річний Микола Гончар із села Борщовичі Пустомитівського району на Львівщині. Він служить в армії за контрактом. 23 лютого затримав 46-річного Романа, якого підозрюють у вбивстві 69-річної Ганни Дмитрух.
Жінка була інвалідом. Мешкала з племінником-опікуном 31-річним Назаром Рудим. Його рідна сестра 34-річна Оксана з чоловіком Романом та 14-річним сином жили у Львові.
— Оксана та Назар — збідовані, рано осиротіли. Їхня мати померла, коли Назарчик до першого класу пішов. У тата — друга сім'я. Оксана рано вийшла заміж, пішла до Романа жити. Він від неї на 12 років старший, постійно ревнував. Не раз бив, знущався. Вона того не витримала, пішла від нього. Із сином жила у Львові, часто приїжджала до Борщовичів, допомагала братові тітку глядіти. Цей нелюд усе хотів її повернути. Часто сюди навідувався, сварки влаштовував. Кажуть, того разу Оксану шукав. Але вона була на роботі. Подзвонив їй: "Нема вже твоєї тітки. Не будеш мати, кому коси заплітати", — переказує 49-річна Ольга Миколаївна з Борщовичів.
О 7:00 Ганна Дмитрух почула стукіт у вхідні двері. Відчинила. На неї з ножем кинувся чоловік племінниці. Перерізав горло, тіло через подвір'я потягнув до погреба. Зачинив двері на замок. Повернувся до будинку, де на дивані спав Назар.
— Кажуть, він двічі вдарив Назара молотком по голові. Ніж запхав у живіт — де печінка. Хлопець від того шоку вибіг на вулицю, кричав. Його побачили Микола з Любомиром, — продовжує Ольга Миколаївна.
Роман помітив, що Назар розмовляє з товаришами. Зачинив зсередини вхідні двері. Вистрибнув через вікно. Городами побіг до залізничної колії в бік Львова. Гончар кинувся за ним.
— Наздогнав, схопив за куртку, вдарив кулаком в обличчя. Він мені в очі бризнув газовим балончиком. Присів, бо дуже пекло. Коли очі відкрив, він утікав. Я знову почав за ним бігти, — згадує Микола. — Кинув у нього камінь, майже влучив у вухо — втікач упав. Я його скрутив, але він звільнив руку і балончиком цикнув мені в очі знову. Довелося відпустити, бо ми були на залізничній колії. Злякався, аби поїзда не було. У той час машиною під'їхав знайомий Тарас, подалися на другу станцію. Роман побіг у бік сусіднього села Верхня Білка. Коли його там побачив, взяв патика і вдарив по руці, щоб він викинув балончик. Здавалося, не відчуває болю. Якогось скаженого звіра нагадував. У Верхній Білці я просив місцевих, аби допомогли вбивцю наздогнати. Люди боялися, казали: "А нам то нашо?" Зупинив машину. Водія просив, аби в поліцію подзвонив, бо я не мав телефона. Той відмовився набирати зі свого номера. Зачинив двері й поїхав. На околиці Верхньої Білки я наздогнав утікача. Збив із ніг, скрутив. Приїхала поліція.
Погоня тривала 3,5 год. Микола пробіг за Романом 8 км.
— Коли його скрутили, помітив, що він — здоровенний. Мав метр 90 зросту. На три голови вищий за мене. Десь 80 кілограмів важить, а я — 60, — говорить Гончар. — В одній руці тримав балончик, у другій — електрошокер. Серед речей знайшли напильник, ніж, молоток. Поліцейські казали, що він до того вбивства вже був у розшуку. По обіді я поїхав у лікарню провідати Назара. Після операції йому було важко говорити. Але вже йде на поправку.
— Доки Микола біг за вбивцею, я виніс тіло покійної тітки з погребу. Вона померла одразу. Мала перебиту сонну артерію, — розповідає 34-річний Тарас Сворий із Борщовичів. — Тоді кинулися Миколі на допомогу. Обступили навколишні села, аби Романа з поля зору не випустити. Микола — молодець. Ріс у багатодітній сім'ї, у нього — троє братів і сестра. Їх батьки правильно виховали. Після школи Микола вивчився на муляра-штукатура. Сам пішов у армію, не чекав повістки. Тепер планує їхати на Донбас.
Романові загрожує довічне ув'язнення. Каже, що нічого не пам'ятає.
3 
1
Коментарі