3 серпня додому повернулася 16-річна Тетяна Черкасова з міста Тернівка на Дніпропетровщині. Її шукали два тижні. Розвісили біґборди з фото. Дівчину викрав тамтешній сімейний лікар 30-річний Дмитро Калінін. Утримував у погребі гаража на околиці Тернівки, ґвалтував. Тетяна в дитячому відділенні міської лікарні. Її обстежують.
— Все удивляются, как я такое выдержала. А мне только иногда мерещилась моя фотография с черной лентой. Молилась и звала маму, — розповідає Тетяна Черкасова. 8 серпня зустрічаємося в лікарні. Дівчина невисока — 1,55 м, худорлява. У короткій джинсовій спідниці й сірій футболці. Потирає зап'ястки, на яких лишилися шрами від мотузок. — Ми сім'єю їздили в Крим на море. Я так напірналася, що вухо розболілося, сукровиця потекла і температура піднялася, мусила повернутися в Тернівку. Увечері, близько одинадцятої, пішла в аптеку по таблетки. Поверталася через кладовище — у нас іншої дороги немає. Не боялася, знаю там кожен камінчик. Говорила по мобільному зі знайомими з Великої Олександрівки. Оглядаюся, хтось іде позаду з ліхтариком. Подумала, що сусід, дядя Юра — такий же високий. Доганяє мене і рукою за горло притиснув. Каже: "Клади трубку". Я побачила ніж біля свого горла й електрошокер у другій руці. Цей мужик вирвав із рук телефон, повалив мене на землю. Зв'язав руки й ноги, запхав поролоновий м'ячик у рота. Закинув сумку і мене на плече. Поніс до машини. Я його впізнала — лікар Калінін. Я торік тричі лежала в лікарні — з простудою, потім по жіночому й апендицит вирізали. Його запам'ятала, бо дуже високий, під 2 метри. Приніс мене до машини, кинув у багажник. Ой, боляче там їздити — кошмар, — Тетяна кривиться. — Закрив гараж, спустив мене у погріб. Витяг із рота м'ячик, запитав, як звати, чи цнотлива, скільки років. Кажу: 16 і це — стаття. Він: "Знаю". І знову — м'ячик у рота. Злякалася, мичу. А він мені спокійно: я з тобою говорити не збираюся. Ну, і зробив те, що йому треба. Знову зв'язав. Кинув на підлогу якусь стару шубу. Вимкнув світло й пішов. Я розгубилася — трусило всю, температура піднялася, плакала. Так погано мені ніколи не було.
Дмитро Калінін приходив по машину щодня. До дівчини за два тижні спускався чотири чи п'ять разів. Щоразу ґвалтував.
— На третій чи четвертий день перегар від нього почула, — продовжує Тетяна. — Питаю: "П'єте за кермом?" Я завжди до нього на "ви". Він махнув рукою — давай на "ти" переходити. Каже, день народження у батька. Це був єдиний раз, що ми говорили. Розказав, що звати Діма, 30 років, одружений, є дитина, наче дівчинка, їй ще 3 років не виповнилося.
— Працює в лікарні, навіть свій графік переказав. І про зарплату — 5 тисяч отримує щомісяця та хабарі йому носять. Так і сказав: як вилікую когось, несуть "подяку". І ще на якійсь біржі гроші ставить — у рік 200 тисяч заробляє. Запитав, чи я помітила, яка в нього машина. Думаю: да-да, оце якраз марку машини роздивлялася, як ти мене волік. Каже, "мітцубісі". Збрехав. Насправді "шевроле". Питаю: скільки мене триматимете? Він трохи подумав: "У мене тут звичайно від тижня до місяця сидять". Тоді душу виливав. У нього дівчина була, любили одне одного. Він поки їздив у Дніпропетровськ, вона знайшла іншого. Дружки того популярно пояснили, щоб лікар відстав — спіймали і підрізали. Шрами мені показував — на правому боці тонесенькі, ледь видно. Запитую: а я тут яким боком? Він спокійно, на лиці жодної емоції, каже: "Ненавиджу всіх жінок".
Наступного дня лікар привіз бранці їсти — літр молока, жменю соняшникового насіння та близько 300 г льодяників.
— То був єдиний раз, що привіз їжу. Я на смоктунцях і воді вижила. Молоко випила, зразу вирвала. Фантики від "рошенок" закопувала в землю, щоб докази лишилися, — продовжує Тетяна. — Спершу він мене зв'язував. Руки примотував скотчем до палки, ніби розпинав. Перекину руки через ноги, лягаю на бік. Боки болять, так мучилася. Раз приїхав, бачить — зап'ястки в крові. Каже: ти, як вовк, і руку перегризеш. Будеш добре поводитися, не прив'язуватиму. Вухо вилічив. Привіз антибіотик і краплі капав. Зразу гній перестав іти, температура спала. Ну, таки ж лікар, — посміхається. — У погребі була невелика дірка в оглядову яму в гаражі. Хотіла вибратися через неї. Спину роздерла до м'яса, але не змогла пролізти, — Тетяна на кілька секунд замовкає. — Я вже не знала, скільки днів там просиділа. Плакати сил не було. Якось крізь сон почула "Таня, Таня" — наче вітчим мене гукає. Прокинулася, біля гаражів хтось ходить. Зібралася з силами, кричу: "Мені тут страшно! Я — Таня Черкасова! Допоможіть!" Почули. Але подумали, що це його дружина кричить. Викликали хазяїна. Коли виводили з погреба, вдихнула свіже повітря, голова закрутилася. Не пам'ятаю, що за люди стояли, що казали. Лікар посадив у машину на заднє сидіння і кудись повіз. Приїхали в закинуте село. Питає: "Знаєш, скільки тут трупів знаходять? Як відкриєш рота, отут тебе закопаю. Вдома скажеш, що нічого не пам'ятаєш. Будеш слухатися, грошей дам — зразу 3 тисячі і до школи скупитися ще 5. Мобілку нову куплю". Одвіз мене до нашої вулиці. Додому йшла сама. Мама, як побачила мене, сильно розплакалася.
Тетяна Черкасова живе у приватному будинку на вул. Інтернаціональній, 89 з матір'ю, вітчимом і сестрою 5-річною Катериною. Має старших брата і сестру. Вони мешкають окремо.
— Що з дитиною біда, зразу відчула, — згадує мати Тетяна Бєлан, 44 роки. Говорить російською. — Прокинулася, мене наче підкинуло. Тані подзвонила — мобілка відключена. У той день ще й малу Катю на морі згубили. Побігла з подружкою круг купити — і немає. Обшукали весь пляж. Думала, збожеволію: одної немає, а інша не обзивається. Того дня повернулися у Тернівку. В міліцію заявили, — плаче, вся труситься. — Менти приїжджали, кричали — це ви дівчину десь сховали. Мовляв, вітчим її ґвалтує, а я прикриваю. Одна ментовка кричала: "Де труп, признавайтеся!" Весь двір догори дриґом перевернули. Потім старшу дочку міліція повезла до гадалки. Та на кавовій гущі дивилася. Сказала: дочка відпочиває у компанії, скоро буде дома. У містечку патякали всяке, що дитина гуляща, втекла — чорноротий народ. Таня — розумниця: вчиться добре, по дому допомагає.
Гараж №387, у якому Дмитро Калінін тримав дівчину, стоїть на околиці міста у гаражному кооперативі "Перемога". Двері пофарбовані у червоний колір, сучасний замок. Довкола бур'яни. У сусідньому гаражі троє чоловіків розпивають пляшку.
— Тут сиділа ота дєвочка? Та не може бути! — обхоплює руками лису голову 56-річний Віктор Сініцин. — Як ми нічого не чули?
— Шо ти, Вітя, почуєш, там підвал, як у Гітлера бункер, — підходить чоловік у світлих штанях і зеленій майці. Під пахвою тримає батон. — А доктора цього знаю. Батя в нього нормальний мужик — на шахті робив. Мамка тоже там, фляги видавала. Сначала жили бідненько, а потом піднялися. Дімці квартиру купили, машину, оцей гараж. Кажуть, доктор він хороший. Конєшно, як заплатиш — випише больнічний. Батю його бачив, як дєвку з підвала достали. Біг, очі витріщив, чуть під колеса мені не кинувся. Каже: "Я на меншого ще б подумав, той може вчудить. А на цього — ніколи в жизні". Це зараз мені дійшло, про що говорив.
Дмитра Калініна затримали 3 серпня. Він у слідчому ізоляторі, в усьому зізнався.
Калініни живуть на просп. Перемоги, 11а. Батьки мають трикімнатну квартиру на третьому поверсі, син — на четвертому.
— Он — хороший врач. И семья очень хорошая, — каже сусідка навпроти квартири Калініних-старших. Зачиняє двері. За кілька хвилин спускається на перший поверх, веде за собою жінку у тигровому халаті, матір Дмитра Калініна. — Я сказала, що семья хорошая. Ну, а так и есть, — шепоче.
— Хорошо, хорошо, — відповідає мати Дмитра. — А вам что сказали? — помічає мене біля квартири. Коли кажу, що з редакції газети, міняється на лиці. — Ничего говорить не буду. Убирайся отсюда. Одним сенсация, а другим — горе.
3 
1
Коментарі
101