— Сидимо на кухні, обідаємо, а попри вікна мерця несуть. Крик, плач, ґвалт. І це кожен день. Хіба можна так жити? — каже 43-річна Надія Музика із села Осламів Віньковецького району Хмельниччини. Її подвір'я межує з кладовищем, хата стоїть за 20 м від могил.
— Учора вітер подув, а нині все на городі збираю — поминальні вінки, стрічки, пластикові квіти. Я скільки разів ходила у сільську раду. Голова каже: де хоч живи, а ще два ряда мають поховати.
— Уже воду з криниці не можна пити. З кожним роком усе гіркіша, — обурюється сусід Музики 39-річний Ігор Розанов із вул. Садової. З 9-метрової криниці витягує відро. Зачерпує ополоником сірувату воду. — Вип'єш, у роті — полин. Люди від болячок помирають, а з дощем все вертається у криниці.
Останні могили — на краю городів жителів вул. Садової. Тиждень тому місцеві відгородили їх дерев'яним парканом.
— Та то такий забор, що кури перелізають, — махає Ігор Романов.
— Як тільки дощ чи туман, із кладбища таке іспарєніє йде, шо не можна дихати, — ледь не кричить Надія Музика. — Моєму синові 8 років, дочці через тиждень рожати, а ми між хрестами живемо. Це ж як на психіку давить.
Село Осламів — за 13 км від райцентру і за 5 км від траси Т 2305, що з'єднує місто Хмельницький із Вінниччиною. Тут близько 1000 жителів. У кожному дворі з десяток яблунь — вони добре родять на місцевих ґрунтах. За Радянського Союзу місцеві торгували яблуками в Москві.
На кладовищі немає місць для поховань. Торік сільська рада виділила 4 га землі під новий цвинтар — за 1 км від старого. Однак селяни не хочуть ховати родичів на ньому. Бо на території росте понад 3 га полуниці. Стоять діжки для води, під кожний кущ проведена поливна система.
— Це ми віддали кладовище в тимчасове користування молодому підприємцю Олександру Михайловичу, — каже секретар Осламівської сільської ради Людмила Кровіцька. — Щоб бур'ян не ріс. А на старому ще можна ховати.
На березі ставка в центрі населеного пункту рибалять кілька хлопців. Через греблю проїжджає чорний джип "Тойота Ленд Крузер". Здіймається курява. Назустріч іде пенсіонерка.
— Мені тоже хотілося б лежати рядом із родичами, — каже про кладовище. Називається бабою Марією. — Чого це ти питаєш, як моя фамілія? Ти часом не сіпаратіст?
Минулого місяця до Осламова приїжджали російські журналісти. Представилися білоруськими. Цікавилися, чи люблять місцеві Україну, запитували про Степана Бандеру. За кілька днів на російському телеканалі ОРТ вийшов репортаж про "глухое западное село, где даже ребенок мечтает убить русского".
2 
1
Коментарі