63-річний Григорій Гончаренко з міста Тальне Черкаської області чотири місяці отримував понад 2 тис. грн пенсії на покійну дочку Інну. Вона померла 23 листопада торік у 38 років. Батько закутав труп у ковдру, машиною вивіз на кладовище й закопав. Факт смерті приховав. Хотів і надалі отримувати допомогу та користуватися автомобілем. Шахрайство викрили соціальні інспектори. Труп Інни Гончаренко ексгумували. Зараз батько на підписці про невиїзд.
Вул. Суворова — на околиці Тального, поряд із ринком.
— Гончаренко живе з лівого боку он тамечки, — показує 71-річна Марія Ратушна. — Нічого поганого про нього сказати не могла. Інна хворіла на церебральний параліч. Гриша возив її машиною по лікарях, ухажував як міг. Його жінка Валя померла років десять тому. Мала сахар повишений. Відрізали ногу. Намучився він зі своїми дівчатами. Але чоловік тихенький, не скандальний. Позичав у мого сина гроші. Віддавав із процентами. Помагав гараж синові строїти. Ми ще зимою замітили, що Інни не видно. "Я її в Звенигородку до тітки відвіз", — каже Гриша. Яка ще тітка? Звідки взялася? Ніколи про неї не чули. Я погукала Гришиного внука, його меншої дочки Альони сина. Дала цукерку й питаю: "А де, дитино, твоя тьотя Інна?". Говорить, дід у Майданець відвіз. Це село недалеко від Тального. Значить, уже по-різному брехали.
Повз хату Гончаренків іде чоловік. Називається Анатолієм.
— Кілька років з ним уже не здороваюся. Воно ж больне на голову. Хіба нормальна людина може таке зробити?
Цегляний будинок Гончаренків побілений. У дворі стоїть зелений трактор, за ним — біла "таврія". Дзвоню у дзвінок — ніхто не відчиняє. Стукаю у вікно. Виходить середнього зросту чоловік.
— Заходьте до хати, — запрошує. Садить у веранді. Бере собі табурет. — Я живу з меншою дочкою Альоною і внуком Вовчиком. Усе моє життя — суцільне пекло. Перед одруженням мав гнойний апендицит. Лікарі сказали два роки дітей не мати. А я не витримав. 1973 року Валя моя забеременіла, Інну родила семимісячною. У дев'ять місяців помітили, що вона сидіти не може. Врачі діагностували церебральний параліч й олігофренію. Лікували її все життя. То в Черкаси, то в Київ. За кілька років народилася Альона. У жінки сахар підвищився. 1999-го наступила на камінчик, поранила ногу. Став гній набиратися. Медсестра обробляла, а воно не проходило. Була гангрена, відрізали ногу. Дали мені її в мішок. Несу містом, кров капає. Я ж усе життя водієм у торгівлі працював. Люди кричать: "Диви, вже зранку Гончаренко свіжину несе". Вийшов за залізничну колію з тим мішком. Бачу, яблуня росте. Там ногу й поховав. Потім у Валі почалася гангрена на другій нозі. Вона не схотіла відрізати й 2004 року померла, — плаче.
— Інночку дуже любив. Вона розумненька дєвочка була. Як співала пісню з фільму "Просто Марія", то всі плакали. А в листопаді стала в'янути. Вночі попросила води. Потім каже: "Батьку, я помиратиму. Альоні нічого не кажи. Вивези мене на кладовище й поховай, щоб ніхто не знав". Досі не понімаю, як таке зробив. Замотав її в одіяло, у три ночі вивіз на старе єврейське кладовище. Швидко викопав яму й поклав. Зараз її перепоховали. Усі гроші, що отримав, поверну.
Аферу Гончаренка виявили в управлінні праці.
— Чоловік був опікуном доньки з 2003-го, — розповідає 38-річна Світлана Царенко з районного соцзабезу. — 4 квітня якийсь анонім зателефонував в управління. Заявив, що зникла донька Гончаренка. Зазвичай ми анонімок не розглядаємо, але той випадок вирішили перевірити. Викликали батька до нас. Він весь час плутався: то, каже, відвіз Інну в Козацьке, то в Лоташеву, то ще кудись. Говоримо, дайте адресу. Він не витримав, вибіг. Ми заявили в міліцію.
Слідів насильницької смерті Інни Гончаренко фахівці не виявили.
— Він зізнався, що виконав передсмертну волю доньки, — говорить начальник тальнівської міліції Іван Кондрацький. — 11 квітня труп ексгумували. Кримінальної відповідальності чоловік не нестиме.
Але Гончаренка можуть засудити за грошове зловживання. Він щомісяця отримував на дочку 1341 грн пенсії і 998 грн соціальної допомоги. Має віддати пенсійному фонду та управлінню праці понад 9 тис. грн.
2 
1
Коментарі
48