Один допитливий американець не полінувався дослідити соціологічні характеристики людей, котрі вижили або загинули в різноманітних масових нещасних випадках на кшталт пожеж у нічних клубах. І дійшов висновку, що самотні відвідувачі виживають значно частіше, ніж ті, котрі приходять з партнерами. Бо самотні рятуються, як уміють, не відволікаючи обмежених сил і часу на порятунок ближнього. Іншими словами, у критичній ситуації кращий шанс вижити має той, хто поводиться як суто біологічна істота, а не соціальна.

Той самий допитливець порівняв також статистику жертв на "Титаніку" та на менш відомій, хоча й не менш трагічній "Лузитанії", торпедованій німецьким підводним човном 1915 року. З"ясувалося, що на "Титаніку" жінки й діти мали значно кращий шанс вижити, ніж на "Лузитанії". Пояснення й тут виявилося простим: "Титанік" тонув майже 3 год., "Лузитанія" пішла на дно за 20 хв. А це означає, що в одному випадку було трохи часу, щоб погамувати дію адреналіну, притлумити біологічні інстинкти і відновити на кораблі сякий-такий лад із його писаними й неписаними правилами. У другому випадку кожен рятувався, як міг, під дією первісних адреналінових імпульсів, тож природно, що кращі шанси мали сильніші й спритніші.

Одружені живуть значно довше, аніж самотні

Ці аргументи, за всієї їх переконливості, якось погано, однак узгоджуються у моїй голові з іншими, давно знаними даними. Статистика каже, що одружені люди живуть у середньому значно довше, аніж самотні.

Я ділюся цією загадкою із дружиною, на що вона, як завжди мудро, відказує:

— Нічого дивного. Вони ж переважно не ходять на дансинги і не плавають на лузитаніях.

Хіба що іноді — на "Титаніку".

×