В одному з моїх улюблених анекдотів совєтських часів оповідалося про чоловіка, котрий, побачивши в телевізорі виступ Брежнєва, перемкнув канал, але й там був Брежнєв. Тоді він знов перемкнув канал, тоді знов, і на екрані з"явився дядя в цивільному, котрий помахав йому кулаком і сказав: "Я тобі, падла, поперемикаю!.."
За совєтів я не мав телевізора і, гадаю, це заощадило мені трохи здоров"я. Дядя в цивільному, звісно, мав рацію. Не в тому сенсі, що телевізор здатен кого-небудь у чому-небудь переконати. А в тому сенсі, що телевізор робить людину пасивним засвоювачем уявлень, які видаються "нормальними".
Сьогоднішня пропаганда, на відміну від тупої совєтської, безмірно плюралістична. Її не надто й цікавить, правильно це чи ні, добре, а чи погано, правдиво чи навпаки. Головне — "нормально". Так було і так буде. Вона формує конформістів і циніків куди ефективніше, ніж дяді в цивільному могли собі мріяти. Брежнєв би плакав.
Я тримав свого часу фотопортрет Брежнєва в холодильнику, порожньому, як совєтські крамниці. Портрет був великий, у маршальському мундирі, з орденами на грудях і навіть на череві. То був мій телевізор: варто лише відчинити дверцята — і в яскравому світлі з"являвся народний улюбленець.
Я тримав фотопортрет Брежнєва в холодильнику
Але як помістити в холодильник всю сьогоднішню телевізійну нечисть, що переповзає з одного каналу на інший, від одного шустера до другого, і самозабутньо бреше, і ми знаємо, що вона бреше, і вона знає, що ми знаємо, але все це не має ніякого значення. Бо головне — переконати нас, що це і є нормально, що так було і так буде, перемикай — не перемикай, голосуй — не голосуй, думай — не думай?
Дядя в цивільному сьогодні би плакав. Від щастя.
1 
1
Коментарі
13