Про пригоди наших співгромадян за кордоном можна скласти не одну книжку. Найчастіше це історії всіляких помилок та непорозумінь, такого собі культурного дисонансу, зумовленого нашим надто тривалим життям за залізною завісою, а тепер іще й за завісою паперовою. Ці історії починаються з найпростіших побутових деталей — як відкрутити кран чи спустити воду в туалеті. Й закінчуються значно складнішими процедурами на кшталт вибору оптимального типу квитка чи заповнення податкової декларації.
Років 20 тому в Шотландії, подорожуючи автостопом, ми простояли із приятелем добру годину на автостраді, безуспішно махаючи автам, аж доки біля нас не спинилися поліцаї й не пояснили: ніхто на хайвеї не стане, бо заборонено, тож краще пройти кілька миль до найближчої автозаправки.
Ці історії переважно зворушливі — як, скажімо, про одну знайому, котра на конґресі сумлінно гризла свої канапки, бо не знала, що готельні сніданки включені у вартість проживання.
Ладно, командир. Шведы придут — мы уйдем
Гірше, коли наші співвітчизники перуть у фонтанах шкарпетки або влаштовують п"яні перегони на автах нічною Женевою. Або — як депутати кримського "парламенту" — обпісюють вазони у брюссельському готелі.
Ця публіка, власне, й по цей бік завіси виглядає не краще.
Одна така група у спортивних штанах із лампасами зупинилася недавно у львівському готелі "Дністер" по дорозі кудись на захід. Уранці, позсовуваши стільці, вони дружно розсілися довкола шведського столу. Коли офіціант делікатно їм пояснив, що це — шведський стіл, найкрутіший бритоголовець сказав:
— Ладно, командир. Шведы придут — мы уйдем.
Але шведи не йдуть.
Доводиться якось самим давати раду з усіма цими столами, лампасами і залізними завісами.
1 
1
Коментарі
7