Хоча в це важко повірити, але на світі трапляються й більші за мене комп"ютерні невігласи. Моя дружина, наприклад, уже кільканадцять років друкує щось час від часу на моєму комп"ютері. Проте він, схоже, залишається для неї звичайною друкарською машинкою. Позаяк навіть найпростіших функцій типу зміни шрифтів чи копіювання-вирізання-вклеювання бідолаха так і не опанувала. Я вже звик до її розпачливих вигуків: "Ну куди воно все пропало?" або "Де тут у тебе латинка?" — і покірно бреду з однієї кімнати до іншої, вдаючись при тому до суто ритуального буркотіння.

Я знаю, що Господь роздаровує нам різні блага та здібності доволі ощадливо. І коли вже хтось є геніальним поетом, то не мусить бути ще й комп"ютерним вундеркіндом. Натомість пересічний публіцист, як я, мусить тямити дещо і в інших справах, допомагаючи геніям та вундеркіндам у їхньому нелегкому змаганні з земною матерією.

Я вже звик до її розпачливих вигуків

Власне, ніхто не читає інструкцій з користування тією чи іншою технікою, якщо поруч є хтось, здатний показати усе на пальцях: як вмикати і вимикати пральну машину чи керувати авто. Я ані в школі, ані в політехніці не мав проблем із точними науками, тож, гадаю, у разi потреби опанував би й комп"ютерну справу. Але задля цього, мабуть, слід було б відмовитися від якихось інших справ та потреб. Робити чого не хочеться.

Тож я був здивований, коли нещодавно довідався, що мій комп"ютер має ще й можливість доступу до бездротового Інтернету. Про це мені сказав портьє у варшавському "Шератоні". Але застеріг, що їхній вай-фай діє лише на перших п"яти поверхах.

Я радісно поділився своїм відкриттям із дружиною, на що вона незворушно сказала: "У нашому будинку вода теж доходить лише до п"ятого поверху, а далі — проблеми".

×