"Усі кричать, голови валяються. Наче апокаліпсис" - як люди живуть у розбомбленій багатоповерхівці

22

У перші дні повномасштабного вторгнення російська армія атакувала Чернігівщину й окупувала частину територій регіону. Місто перебувало в оточенні понад три тижні.

Увесь цей час окупанти обстрілювали населені пункти, застосовуючи різні види озброєння. Найбільшої атаки зазнав Чернігів. 3 березня ворог скинув на місто щонайменше вісім авіаційних бомб ФАБ-500.

Бомбардували житлові квартали, багатоквартирні будинки, школи і лікарні. Унаслідок авіаційних ударів загинули понад 56 людей, 18 – травмовані. Міжнародні організації визнали ворожу атаку воєнним злочином.

500-кілограмова авіабомба влучила у багатоповерхівку у центрі міста – одну із найвищих будівель у Чернігові. Зруйнувала фасад та квартири, вибухова хвиля вибила вікна, двері та стіни.

У серпні розпочали роботи з відновлення споруди. Кореспондентка Gazeta.ua побувала у будинку, фото якого облетіли весь світ. Поговорила з мешканцями та дізналася, як пережили бомбардування міста і як відновлюють житло.

СТАВКА НА STINGER

Від Києва до Чернігова можна доїхати потягом Інтерсіті+ за майже 2,5 год. Квиток в один бік коштує від 160 грн – ціна може змінюватися, залежно від дня виїзду.

Чернігівський перон зустрічає шквальним вітром. Його пориви настільки сильні, що здається, ніби він ось-ось зіб'є з ніг когось із пасажирів, які поспіхом виходять з вагонів. Ідуть через вокзал до виходу в місто. Біля дверей військові перевіряють документи в усіх чоловіків.

 

На привокзальній площі зустрічає стрункий чоловік невисокого зросту. Румʼянець на його обличчі контрастує з русявим волоссям. Сідаємо у сірий Ford, пристібаємо паски безпеки.

– Не лякайтесь, там Stinger лежить, – каже спокійним голосом 32-річний Ярослав Ячний.

Він займається організацією благодійних аукціонів на підтримку Збройних сил України. На задньому сидінні його авто під жовтим замурзаним пледом помічаємо використаний переносний зенітно-ракетний комплекс.

– Він уже відстріляний, звичайно, – розповідає Ярослав. – Розпочинали ми (проводити аукціони. – Gazeta.ua) з футбольної атрибутики – мʼячі, футболки зірок з підписами. Потім обʼєдналися з благодійним фондом "Це моє місто", який організувала купа друзів. Перейшли далі на більш таке, тематичне. Був у нас десь місяця півтора назад прапор Чернігівської області, який підписав Зеленський. Його вдалося продати за 270 чи 250 тисяч гривень. Нещодавно продали прапор України з підписом Залужного – 101 (тисячу. – Gazeta.ua) виручили за це.

Відстріляна зброя зараз найбільш популярна на благодійних аукціонах. Лоти значно додають у вартості, якщо підписані відомими людьми або мають оригінальний розпис, додає Ячний.

– Навіть "голий" РПГ можна продати за 7–8 тисяч гривень. У нас тут є місцева художниця Даша, яка його розмалює у патріотичну символіку, – веде далі чоловік. – Найбільша ставка зараз іде саме на цей Stinger. Він потрапив до нас із Бахмута. Із нього "приземлили" російський Ка-52 "Алігатор". Ця тема підтримується військовими, бо продаємо і купуємо необхідне обладнання. Зараз у них запит є великий на буржуйки, генератори, павербанки.

Фото: Тарас ПОДОЛЯН

Ярославу без залучення фонду вдалося вже зібрати майже 250 тис. грн. Якщо ж додати всі розіграші, то за лоти виручили більш як 700 тис. грн., додає чоловік.

НАЙСИЛЬНІШИЙ ПРИЛІТ

Ячний живе у 17-поверхівці майже у центрі Чернігова. Це – одна із найвищих будівель міста. Її росіяни сильно пошкодили 3 березня. Того дня після обіду вони скинули з літаків 500-кілограмові бомби на школи та кілька житлових будинків.

Прибудинкова територія 17-поверхівки закрита залізним забором з ворітьми на коліщатах. Навколо стоїть ще одна огорожа – зелений паркан. За ним "припаркувався" високий підйомний кран жовтого кольору, що без перестанку підіймає на міцному гачку важкі бетонні плити.

 

Вузькою вуличкою проходимо до головного фасаду. Від останнього до 12-го поверху в будинку зяє величезна діра. Чорна кіптява та темні кімнати розбитих квартир сильно виділяються на тлі світло-персикового облицювання будівлі.

– У Чернігові це один із найбільших прильотів був за весь час, – згадує 3 березня Ярослав. – Тоді вже велися активні бойові дії на околицях міста. Уже були побиті будинки, спалений "Епіцентр". Але такого масового бомбардування не було… Цією дорогою я біг до ще однієї квартири, де тоді перебували мої рідні. Їм у двір прилетіло.

Навпроти 17-поверхівки стоїть вщент зруйнована будівля. Викручені віконні рами лежать на горах червоної цегли, на прошитих осколками стінах висять прямокутні медичні шафки.

 

– Це була аптека. Якраз у той день чекали відкриття вперше після 24 лютого, – пояснює Ячний. – Тут стояла черга, а ще кілька людей були біля мʼясного магазину. На всій ділянці, де ми зараз йдемо, було багато частин від тіл… Це страшне… Друга квартира у мене постраждала більше, хоча приліт був у двір. Хвилею вибило вікна, двері вхідні і міжкімнатні, меблі, техніку – живого місця не залишилося. Сюди шість бомб падало.

Одразу після авіаудару Ярослав кинувся на вулицю.

– Я пробіг оцією стежиною, – показує доріжку. – Тут лежала купа завалів, горіли машини. Люди всі кричать, рештки валяються, голови валяються. Наче апокаліпсис. Побачив, що в квартирі вікна нема, а ще пожежа була у другому підʼїзді. Усе, як у тумані. Родина була у квартирі. Сміялися 1 березня на мій день народження, що якщо не прилетить – то буде щастя. Але казали, що встоїть у будь-якому випадку, бо він (будинок. – Gazeta.ua) монолітний.

 

Відновлювати 17-поверхівку розпочали лише у серпні. Увесь час мешканці боялися, аби руйнування не стали гіршими.

– Отам нове перекриття залили, а було просівше. На ньому лежали два поверхи, – показує чоловік і проводить всередину будівлі. – Обіцяють повністю завершити все 2023 року.

Ярослав живе на 13 поверсі. Нагору піднімаємося сходами, бо кабіни та двері ліфтів знесло вибуховою хвилею. У підʼїзді чисто та просторо, денне світло заливає сходи та білі стіни з великих міжповерхових вікон. До парадного дістатися не так просто – перила загального балкона замінили деревʼяними дошками. Більшість вхідних дверей – викручені та зімʼяті.

 

Багатоповерхівка повністю електрифікована. Після удару найбільше постраждала каналізація та водопостачання, адже труби проходять і зруйнованими поверхами. У домі тоді не було жодного вцілілого вікна. Однак нині уже майже всі замінили.

КВАРТИРУ ЗАВАЛИЛО

Коридор 13-го поверху заставлений дошками, білими меблями, що посіріли від пилу. Підлога всипана ремонтним брудом та штукатуркою. Посеред цього "інтерʼєру" стоять пральна машинка та унітаз.

– Ми почули літаки і побачили у вікні вибухи від скинутих бомб на дві школи – 19-ту і 21-ту. З мого вікна це було видно. Разом із друзями вирішили вибігати в коридор, – розповідає Ячний. – Це було найбезпечніше місце навіть по схемі будинку. Бо з тієї сторони ліфти, а тут – майже три (стіни. – Gazeta.ua). Нас та стіна врятувала.

 

Чоловік підходить до замурзаного вовняного пледа, що лежить на підлозі. На нього ремонтники поклали опори.

– Коли все бахнуло, то штукатурка посипалася на голову, з дверей вилетіло все. Десь, може, куба півтора тут було на поверху. Повністю завалило квартиру, до якої ми навіть не могли пробратися. Забрались через щолочку, щоб якісь речі забрати.

Подруга Ярослава тікала на вулицю босоніж.

– У чому були дома – у тому й вибігали. Ніхто не думав ні про зимові речі, ні про тривожні валізки, які вже були напоготові, – продовжує згадувати Ячний.

Ярослав з друзями заглядали за стіну, яка врятувала їм життя. За нею побачили пустку, замість квартири. Стеля звисала донизу, а фасаду зовсім не було.

 

– Перша реакція: "Все. Певно, наше щасливе життя закінчилося – привіт студентство, зйомні квартири і життя спочатку". Потім уже почали адаптуватися.

У квартирі Ярослава нині тепло та просторо. Біля дверей веселим гавкотом зустрічає собака Томас – обнюхує гостей та кружляє навколо господаря. На перший погляд, важко сказати, що в помешкання поруч влетіла авіабомба.

Своїми силами чернігівчанин зробив ремонт всередині. Найбільше постраждали вікна, які вилетіли з рамою, однак скло залишилося цілим. Ярослав просто вставив їх на місце, але тепер страждає від протягів і мріє до зими все остаточно доробити.

 

– Його (вікно. – Gazeta.ua) зірвало просто з кріплень, воно сифонить постійно, – пояснює. – Ніби стало назад і доки літо, то все було нормально. Але є опалення, того сирості немає. У нас мали розбирати ще повністю перекриття у коридорі, бо воно там все тріщинами пішло. Але сказали, що не будуть цього робити. А у мене в квартирі взяли лопату і за пів дня-день відкопали завали. У сусіда треба квартиру з нуля робити. Буде, як новобудова, починаючи зі стяжок і чистовою отдєлкою.

 

Ремонт будинку роблять за кошти міського бюджету. Ідуть переговори із державою та донорами, оскільки грошей не вистачає.

ВИБУХИ ПОРЯД

Про початок повномасштабної війни Ячний дізнався о 5:00. Подзвонив друг із Харкова: "Ярик, вставай! Шо там у вас? Харьков бомбят!"

– Як тільки встали і привели себе до ладу – першими почули сигнал повітряної тривоги. Не знали, куди бігти, що робити далі. А потім уже пристосувались, – говорить Ярослав. – У мене дружина така: "По телебаченню нічого не говорять просто так". Вона попередньо щось збирала, пакунки в одне місце поскладала. А я не вірив, ніхто не вірив – ХХІ століття.

 

Разом із сусідами пішли у військкомат, однак людей без досвіду служби не брали. На вулиці стояли черги. Тоді згодилися тільки ті, хто вмів тримати зброю у руках.

– Чути було вибухи поряд. Почали вчитися розрізняти, де вихід і прихід. Спершу ховалися. Із 26 числа по 1 березня жили у підвалах. Брали з собою перше необхідне – продукти, воду, собаку. Щось було вдома, а щось треба було купувати – простоювали по 3 години черги в магазинах. Усе в один момент встало. Електропостачання ми відновили десь 10 квітня.

Після авіаудару Ярослав виїхав з Чернігівщини. У сусідньому будинку під час вибуху травмувало його дружину – кинуло через усю кімнату у шафу. Коли російські війська почали тікати – повернувся додому. Світла і води тоді ще не було. Зараз під час відключень електроенергії у будинку навіть неможливо приготувати їжу та нагріти житло, каже.

– Розуміємо, що це не припиниться. Головне, щоб було тепло. Я купив генератор, коли повертався, бо не знав, що тут відбувається. Ціни на них зараз дуже піднялись. Я його купував за 11,5 тисяч, а зараз такий 16 тисяч гривень коштує. Купив собі балон ще, з конфоркою такий.

 

Ярослав виносить з балкону 8-літровий балон зеленого кольору. У квітні такі прилади коштували 1,5 тис. грн. Зараз удвічі або і втричі дорожче.

– Є попит – накручують. Ми коли приїхали, то навіть чаю попити не можна було. Трохи нахімічив із пальником, бо стандартний не подобався. Витрата іде 100 грам газу на годину. Тобто – це 80 годин безперервної роботи.

Знадвору роздаються глухі звуки, схожі на вибухи. Від них всередині усе холоне. За мить стає зрозумілим, що це ремонтна бригада щось переносить нагорі.

 

– Жахнуло дай Боже. За стіною взривається ФАБ-500! – знову згадує 3 березня Ярослав. – Дуже сильний звук був, нас добре трухануло. Хвиля пішла навколо стіни, воно винесло двері сусідські, погнуло всі інші. Пішла по шахті ліфтовій, по вентканалах.

Піднімаємося вище. За вікнами без скла гудуть кран та бетонозмішувач. У місці "прильоту" увесь 14-й поверх став однією суцільною квартирою. Стіни вибило у момент вибуху, а на місці фасаду відкрився панорамний вид на весь Чернігів.

 

Атмосфера моторошна, пахне сирим цементом, який доносить з вулиці протяг. Вітер кружляє між проходами та вікнами й задуває у вуха. Свист змішується з голосами будівельників. На вікні тріпоче розірвана жовта плівка.

– Не ходіть тут без касок, це – стройплощадка. Може шось впасти на голову! – кричить суворо ремонтник у помаранчевій касці, яку надів поверх капюшона.

У пустих кімнатах майже не залишилося меблів. Про життя господарів нагадує тільки коричнева плитка у кімнаті, мідного кольору шпалери зі срібними завитками, запилений кухонний гарнітур, раковина у салатовій ванні без труб та молитовник у кутку з пожовклими листками.

Найбільше вражає спальня з деревʼяним білим ліжком, застеленим бірюзовим сатиновим простирадлом. Напроти на тумбі стоїть телевізор із розбитим екраном, а на підлозі – лінолеум із сусідньої квартири. У кімнаті бракує стіни, крізь панораму всередину потрапляє сутінкове проміння сонця.

– Зараз заливатимуть бетон у перекриття, у сусіда буде дах, – каже Ярослав.

 

У дворі біля входів у підвал великими білими літерами написано "ЛЮДИ". Сусіди довго сперечалися, чи варто це вказувати на стінах укриття, щоб не провокувати окупантів.

ПІДВАЛ-РЯТІВНИК

Життя у Чернігові вже майже повернулося на свою колію. Працюють магазини, торгові центри, ресторани та аптеки. Щоправда, ціни зросли, зізнаються місцеві, а в пивних кіосках немає напоїв чернігівського заводу. Його розбомбили росіяни.

Біля будинкового сховища зустрічаємо молоду енергійну жінку. Яскрава брюнетка з довгими чорними віями має дзвінкий командирський голос. Олену Юрикову обрали головою ОСББ напередодні повномасштабного вторгнення Росії. Зараз жінка вирішує проблеми, пов'язані з відновленням квартир. Проводить у підвал, де вже встигли поставити лавки, прибрати і провести світло.

 

– Щасливі лягали спати. 24 лютого ми прокинулися рано і тривожно. Першим рішенням було, звісно, відкрити укриття. Зрозуміли, що користуватися ліфтами буде небезпечно, і вимкнули їх. У перший же день там застряли люди. Я ще дитину на змагання з плавання відправила в Суми, тому мені перші пів дня не до будинку було, – згадує Олена.

Від обстрілів ховалися у підвалі, одне із приміщень якого має понад 80 кв. м. Окрім мешканців, там сиділи і люди із сусідніх будинків.

– Підвал у нас міцний. Там є кімнати, де дві монолітні стіни, три виходи і вікна. Тому якщо один завалить, змогли б потрапити назовні через інший. Людей було багато. Перевіряли маячки, піднімалися на дах. Але тільки з мого відома чи моїх колег, – веде далі голова ОСББ.

 

У сховищі було холодно та сиро, згадує жінка.

– Ми спочатку стільчики поприносили, хтось матраци. Ніхто не розраховував, що все буде так довго. Потім уже у нас підвал обріс кріслами, ліжками, столами, технікою. Із сусіднього будинку хлопець приніс свою мікрохвильовку, телевізор, духову шафу. Сусід приніс електроплитку, чайників принесли, кавоварок. Але головне, що нам допомогло вижити – це 8-літровий чугун ще з тих років. Йому вже майже стільки років, як мені. Електропостачання в будинку не було, газу немає як такого.

Сусідні будинки після "прильотів" відключили від газопостачання. Світла могло не бути більше шести діб. Їжу готували на вогнищі, діти і підлітки стягували деревину, дрова. Тоді було багато повалених дерев, додає Олена.

 

– На стоянці нарубали, склали, там вони і підсихали. Чоловікам задача – зробити грубу чи вогнище. Жінки займалися приготуванням їжі, прибиранням, мили посуд. У мене була задача організовувати це все. Після влучання було багато відкритих помешкань, а власники перебували за кордоном. Треба було убезпечити будинок від непроханих гостей.

Чавунець принесла сусідка з 15-го будинку. Стягнули сковорідки і чайники, придатні до вогню. У підвалі жило в перші дні більш як 100 людей, згодом стало менше – 30 осіб.

 

– У ті періоди, коли літаки низько літали, дуже стіни гули. Ми згуртовувались біля тих двох стін, щоб якщо знову удар, то були шанси вижити, – показує Олена. – Нам навіть буржуйку привезли, але однією натопити 100–150 квадратів нереально. Тому спали під двома-трьома ковдрами, взуті.

ДИВОВИЖНА ІСТОРІЯ

Ліжка чернігівчанам замінили піддони. Чоловіки змайстрували їх самотужки. Також принесли матраци із кардіологічного центру неподалік.

Із продуктами проблем не було, бо ті, хто виїхав із міста після авіаудару – віддали свої запаси.

 

– Готували все, що було – макарони, рис, плов, навіть гарбузову кашу примудрились. Із борщем була дивовижна історія. Коли по забору отак осколки летіли – біжить баба Віра спереду, а за нею Свєта, власниця чугунка. А борщ тільки з вогню, ще кипить. Каже: "Нє, борщ ми не кинем, бо як це ми останемся без обіду!" Картоплю тушили. Нам навіть одного разу привезли домашній сир, то пожарили сирники.

Речі випрати не було можливості. Коли відновили частково водопостачання 6 березня, мешканці змогли змити із себе пил після удару.

– А потім, 20 березня, у нас був банний день. Бо хлопці із сусіднього будинку принесли ванну. Набрали туди води, знизу розпалили вогнище і нагріли. Відрами піднімали в квартиру, а хто і на вулиці мився.

Таких будинків, що повністю на електропостачанні та не мають альтернативних джерел енергії, у Чернігові всього декілька.

– У центрі – наш будинок один такий. У нас на носі зима. Це – опади, дощі, сніги, морози. У нас підключена до будинку холодна вода, яка влаштована таким чином, що проходить і по цих розбитих поверхах, і зверху.

Якщо будинок не утеплити і не закрити максимально до серйозних морозів, то воду доведеться злити.

 

– Якщо ми це не встигнемо зробити, труби перемерзнуть, а вночі ударить мороз і пошкодяться комунікації, які вціліли. Потім ця вода поллється у квартирах, розташованих нижче, – говорить Олена. – Також забивається вода і ллється, що було не один раз під час літніх дощів. Зруйнований наш вентканал, там підірвали плити, вода постійно затікає. Його накрили брезентом, але це допомагає мало. Зараз мені сусіди присилають фотографії, що у них постійно тече вода, мокрі стіни – це додаткові руйнування, додаткові затрати. Це унеможливлює життя в квартирі. Ви ж розумієте, що без опалення, якщо не підсушувати – піде грибок. Ну й подальші руйнування. У нас також проблема з каналізацією по зруйнованому стояку, потерпаємо від цього постійно.

Олена намагається добитися в Чернігівській ОВА, щоб будинок не вимикали від електрики на період ремонтних робіт.

– Я не розумію, чому будинок, який так постраждав, не можна просто залишити зі світлом? Щоб ми в холоди зайшли вже хоча би з перекриттями і стінами. Якщо відключення електроенергії будуть у робочий час, то буде відхилення від графіку. Працівники не зможуть виконувати роботу, а ми не зможемо відновити своє житло. Я не знаю, де ми зимуватимемо тоді, – з відчаєм говорить наостанок Олена.

Надворі сутеніє. Тротуари кишать перехожими, жінка з торбами на велосипеді озирається назад щоразу, як чує мотор автобуса.

Вуличні ліхтарі не горять, із заходом сонця місто огортає темрява.

×