Ексклюзиви
Середа, 19 вересня 2018 09:00

"Від війни півміста із психічними проблемами" - як живе Авдіївка
13

Автор: Ігор Тимоць
   Людмила Куделя мешкає на околиці Авдіївки, за кількасот метрів від лінії зіткнення
Людмила Куделя мешкає на околиці Авдіївки, за кількасот метрів від лінії зіткнення

"Усе побите. Ось що зробила війна", – каже 70-річна Людмила Куделя з Авдіївки. - "Ждьом лучших врємьон. Кагда воно буде і чи буде? Я вже город обробила. Тільки трошки не убрала – стрілять почали".

Її обійстя на околиці міста. Зелені ворота побиті, мов решето. Замість вікон, – целофанова плівка. На місці дому – руїни. На городі видніються засипані ями від снарядів. За 150 м - позиції нашої армії, за 1,5 км – бойовики.

Людмила Василівна низенька, усміхнена. Просить називати її бабою Людою. Радіє з подарунків, які привезли волонтери, – хліб, макарони, мюслі, крупи, солодощі.

Веде на город. Там ростуть великі, на 2 кулаки, стиглі помідори. Поряд – маленькі кавуни.

"Позасипала, як могла, бо так город не посадиш", – каже про ями від снарядів. - "Вирвіть помідорів. Беріть, кушайте на здоровʼя. Я землю люблю. Стать отак до схід сонця, утрєчком рано. Поробить трошки. Сонечко підніметься, – отдохнуть".

До Людмили Куделі нас привіз офіцер запасу 48-річний Вʼячеслав Раєвський. До січня 2018-го командував цивільно-військовим співробітництвом з фронтом - відділенням української армії, яке допомагає жителям прифронтової зони.

"Де ваш чоловік?" – запитує Вʼячеслав.

"Їсть Вітя. Вдома. Не убраний. Не будемо до нього іти", – каже жінка.

Лісосмуга у кінці поля може бути замінованою. Місцеві туди не ходять
Фото: Ігор Тимоць
Знищений дім родини Кудель
Знищений дім родини Кудель
Закинута залізнична вітка в Авдіївці, що на Донеччині
Город Людмили Куделі весь у ямах від мін та снарядів

У шлюбі вони 49 років.

"Діду ногу одорвало в серпні 2014-го, коли на подвірʼя влетів "Град", – продовжує. - Мені тоді в голову теж попало. Лежу і думаю: "Як там він?" Хочу повзти – не можу. Потім глядь – він розірваний лежить – лице, оце все, живіт, нога, крові багато. Я на допомогу кличу. Якийсь хлопець перетягнув йому ногу. Військові забрали до лікарні. Помогли ліками. Врача ше після того привозили.

З того часу Віктор пересувається на інвалідному візку.

Лежу і думаю: "Як там він?" Хочу повзти – не можу. Потім глядь – він розірваний лежить – лице, оце все, живіт, нога, крові багато

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як в Авдіївці святкували четверту річницю звільнення міста від окупантів

Людмила Куделя переїхала до Авдіївки з села на Дніпропетровщині 1969-го. Тут вийшла заміж. Працювала на залізниці, на складі, обробляла город. Збудували хату.

"Оця купа цегли – усе, що з дідом зібрали за життя", – каже з гіркотою, коли повертаємося на подвірʼя. – "Скільки праці вложено, здоровʼя. Останні півроку чуть тише. А 2017-го прилетіло. Хата загорілась. 2 години пожежники не їхали, бо стріляють. А потім вже нічого було гасити. Я кричала, благала: поможіть! Діда тягала з коляскою з дому до підвалу. Осколки літали, всьо чорне від диму. На мирне насєлєнія - вот так. Что ми їм поганого зробили? Хто знав, що нам буде таке на старість. І холодильник був, і газова плита, і диван, і кровать – усе погоріло".

"Ще стріляют деколи, але не так, як раньше", – продовжує Людмила Василівна. - "Отогналі їх трошки. Может, буде когда-то єщьо мир не землє. Может, будем щасліво жить. Не ми, так внукі. Один син живе тут, у місті, інший - в Уманському (село за 17 км від Авдіївки. –Gazeta.ua). Работают, але їм тоже тяжко".

Останні півроку чуть тише. А у 2017-му прилетіло. Хата загорілась. Дві години пожежники не їхали, бо стріляють

"Тут постійно стріляють", – долучається до розмови Вʼячеслав Раєвський. – "Але не так, як торік чи у 2014-му, коли все раз за разом горіло. Ану, бабцю, показуйте ту вашу чудову колекцію?"

Раєвський сам набирає жменю зі згорнутих у кутку подвірʼя осколків. Бере шматок металу завбільшки з пів долоні. Дає спробувати, які гострі. Як ніж для метання, кидає в балку, що підпирає ворота. Залізо втикається в дерево.

"А уявіть, якщо в людину", – тримає уламки на долоні. – "Цей от від "Граду", цей - від 120 міни. А це просто гільза".

"Спасіба рєбятам", – жінка киває на В'ячеслава. - "І крупи, і дров привезуть, і вірьовочку натянуть. Дбають про нас. Я тут сама. Сусіди поїхали. Городи їх поросли. Я не хочу їхать. Чьо от сєбя поїду? Куда? Аби Бог дав ще трохи здоровʼя. Помогли б на зиму стьоклами вікна затулить, то було б добре. Бо шо та клійонка – вітри підуть, дожді, як тоді?"

"Вояки не можуть замінити органи державної влади", – каже В'ячеслав. – "Ми попривозили поліетилен та попритикали, щоб не дуже дуло. Але на всі будинки вікна знайти складно".

У дорогу баба Люда дає два грона чорного винограду. Просить приїжджати частіше.

Спасіба рєбятам – і крупи, і дров привезуть, і вірьовочку натянуть

Їдемо на окраїну міста. До багатоповерхівок, розстріляних російською артилерією.

На одній із них мурал на 4 поверхи. Зображена літня жінка. Його намалював 2016-го австралійський художник Гвідо Ван Хелтен. Образ шукав по фото видатних людей Авдіївки, які надала міська влада. Обрав вчительку української мови Марину Марченко, бо "побачив у її рисах безмежний смуток і горе війни".

Автор: Ігор Тимоць
  Вчителька з Авдіївки Марина Марченко на муралі від австралійського художника Гвідо Ван Хелтена
Вчителька з Авдіївки Марина Марченко на муралі від австралійського художника Гвідо Ван Хелтена

Марина Марченко живе у 5-поверхівці на вулиці Молодіжній. Їй 74 роки. Із них вчителювала 54. Виходить із будинку у квітчастій блузі на короткий рукав і кремовій спідниці. Веде до місця неподалік, де в листопаді 2014-го поранило її чоловіка.

"Чоловік пішов по воду, бо в нас регулярно зникає", – каже Марина Григорівна. – "Тут водонасосна станція. Інші люди теж набирали зранку. Я пішла до школи. Раптом обстріл. Біля станції 12 снарядів впало у натовп. Загинуло 15 людей - руки-ноги повідривало. Місиво. Він серед них лежить. До мене підбігає учень: "Ваш чоловік живий!". Він - важкий, я не підніму. Онук тільки підніс - знову 2 снаряда. Обох ледь не вбило".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Литва бере шефство над Авдіївкою

"Лікар один остався, а поранених - ціла лікарня", - згадує. - "Найняли машину і під обстрілами виїхали з Авдіївки. Повезли чоловіка до Дніпра напівживого. Лікуємо 4-й рік. Купу грошей пішло. А він так і не ходить – тільки на милицях".

На узбіччі біля 9-поверхівки з муралом табличка "Обережно – міни!"

"Мені тут ледь не 101 рік", – ображається, що художник намалював її старшою, ніж виглядає насправді. – "Казав, що треба на це дивитися здалеку. Зараз вже фарби зблякли, облущилися. 2 роки тому було гарніше".

У квартиру, яку купили для онука, влетів снаряд. Ремонту не підлягає

"У той дім постійно попадають. Тут такі обстріли були, що вікна в усіх будинках вилітали", - продовжує Марина Марченко. - "Ми ховалися по підвалах. У квартиру, яку купили для онука, влетів снаряд. Ремонту не підлягає. У половини людей у місті психічні розлади. А як? Цілу ніч стріляють, а вони - в підвалі. По сусідству підвал завалило – більше 10 трупів. Найстрашніші роки – 2014-2017. Зараз менше обстрілів. Вже не валять із важкого озброєння. Але на "промзоні" (частина Авдіївки. - Gazeta.ua) далі чути бої".

Автор: Ігор Тимоць
  З дев'ятиповерхівки видно околиці Донецька. По ній стріляють снайпери
З дев'ятиповерхівки видно околиці Донецька. По ній стріляють снайпери

У кафе "Київ" у центрі сідаємо пообідати. Офіціантка 45-річна Світлана переходить із нами на українську.

"Та помаленьку життя ніби налажується, люди вертаються", - каже. – "Напевно, вже не буде тут так, як до війни. Та головне, щоб не стріляли. А решта якось наладиться. У нас народ роботящий".

За картоплю "по-селянськи", котлету "по-донбаськи", борщ і сік виходить 110 грн.

Біля кафе чіпляється безхатько у шортах і шубі на голе тіло. Від нього тхне алкоголем. Просить сигарету. На відповідь, що немає, кричить:

"Фашист, фашист! Зік-хай!" – пробує показати праву руку вгору, але не надто виходить.

Із столика у сусідньому кафе, де компанія пʼє пиво, його кличе хлопець. Просить не ганьбити місто.

Людей не можу обслужити. Вже пʼятеро солдатиків за останні півгодини підходили

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Авдіївка залишилась без води

У магазині поруч купую шоколадку і воду. Продавщиця Ірина, 35 років, питає, чи не знаємо, чому немає інтернету від Київстар.

"Через день той інтернет", – каже. – "Термінал не працює. Людей не можу обслужити. Вже 5 солдатиків за останні півгодини підходили, не могли купити".

Автор: Ігор Тимоць
  Табличка про те що виходити за межі залізничної колії заборонено - територія замінована
Табличка про те що виходити за межі залізничної колії заборонено - територія замінована

Показую, що в мене Life. Інтернет працює. Раджу змінити оператора.

Вдень на вулицях у центрі людно. Їздять військові. Місцеві - на авто чи велосипедах. Із сутінками місто порожніє. Авдіївський коксохімічний завод викидає у небо з гуркотом пару та язики вогню. У місті стає тихо й темно. Лише над "промзоною", якщо прислухатися, чути бої.

Зараз ви читаєте новину «"Від війни півміста із психічними проблемами" - як живе Авдіївка». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 544
Голосування Хто нині - найкращий боксер світу незалежно від вагової категорії?
  • 1) Сауль Альварес
  • 2) Василь Ломаченко
  • 3) Теренс Кроуфорд
  • 4) Олександр Усик
  • 5) Наоя Іноуе
  • 6) Тайсон Ф'юрі
Переглянути
Погода