"Маріуполь - це майбутня столиця Донбасу", - тричі чую за вихідні від мешканців міста.
Маріуполь - одне з найстаріших міст Донеччини. Перші поселення на витоці річки Кальміус з'явились у XVI ст. Місто свого часу називалося Павловськом, а 1778 року стало Маріуполем. Радянська влада назвала місто Жданов — на честь комуніста Андрія Жданова, який народився тут 1896-го. У 1990-х назву повернули.
Сьогодні місто — це порт та великі заводи: металургійний ім. Ілліча, Азовсталь, важкого машинобудування Азовмаш. Старі грецькі квартали перемішані з панельними будинками і "хрущовками", криві вулички приватних секторів. Тут живе близько півмільйона людей. Поділене на чотири райони. Широкі центральні проспекти засаджені каштанами, соснами та осиками. Є 2 державних університети, 3 інститути, 2 академії. Також працює 6 технікумів і 4 коледжі. Усього навчається понад 70 тис. школярів та студентів.
З 13 квітня до 13 червня 2014 року місто перебувало під окупацією бойовиків з ДНР. Досі залишається зруйнованим управління поліції. Після звільнення сюди перенесли Донецьку ОДА й обласне управління МВС. Так місто стало фактичним центром Донецької області. Місцеві називають його - Марік.
"У нас, чесно кажучи, ненавидять донецьких. Бо ті ведуть себе, як свині. На заводах колись було 10 тисяч зарплати. На 2010 рік — величезні гроші. Сталевари на роботу на таксі їздили. Відпочивали в Туреччині чи Єгипті, - розповідає місцевий активіст Юрій Панчук, 38 років. - А коли, сюди зайшли донецькі, почалось пекло. З комбинату ім. Ільича виперли Бойка (Володимир Бойко 20 років керував заводом, був народним депутатом кількох скликань. - Gazeta.ua), завод перевели на інші рейки. Зараз зарплата — 3-5 тисяч гривень. Порт стоїть. Народ злий на всіх — на владу, війну. Частина місцевих на референдум ДНР пішли самі. Повірили. Бо в нас політики часто плекають ненависть до Києва та Львова".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Як війна почалась, про нас згадали" - як живе селище під Маріуполем
На військових з автоматами місцеві не звертають уваги. Хоча місто перебуває у жовтій зоні — з окраїн до місця бойових дій близько 30 км. 24 січня 2015 року бойовики обстріляли з "Градів" мікрорайон Східний. Ракети впали між будинками. Загинула 31 людина.
Сьогодні про обстріл нагадують тільки свіжий колір полагоджених стін та залатаний асфальт. Але місцеві щодня чують відголосок боїв біля сіл Широкине та Талаківка.
"Усі хочуть миру. Бо одне, коли тобі у Києві кажуть про війну. Інше - чути тут щоночі вибухи. Коли вдарили по мікрорайону, багато хто виїхав. Є люди, які так і не повернулись, - розповідає Єлизавета Туманян, 46 років. - Тут жити стає небезпечно. Бо найстрашніше - не сама бомба, а чутки. Постійно говорять про наступи, обстріли, що в порту втопили кораблі".
П'ята частина мешканців Маріуполя - вимушені переселенці.
"Ситуація з переселенцями важка. Грошей держава виділяє мало, недавно скасували частину пільг. Вони бояться наступу сепаратистів, тому що тоді доведеться тікати ще далі. Однак багато інціатив, звісно, і працюють", - каже Валентина Борнікова, з соціальної ініціативи "Пролісок".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 5 історій переселенців, які відкрили власний бізнес після переїзду
Увечері 29 липня на центральній площі міста виступає репер Ярмак. Приїхав у рамках фестивалю "З країни в Україну". На площі Свободи зібралися до 5 тис. людей. Більшість — молодь, багато неповнолітніх. Серед них виділяються хлопці у футболках цивільного корпусу "Азов". Тут їх кілька сотень. Багато хто говорити відмовляється, повертають до старших.
"Старше покоління не сприймає Україну. Багато хто живе у 1980-х, у СРСР. Коли місцеві заводи били рекорди, ковбаса було дешева і квартири давали. А коли прийшов дикий капіталізм - тут скрутно стало. У 1990-х місто найкримінальніше в Україні було. Але якось переламали це все. 2002-го навіть найкращими в країні були, - розповідає один з координаторів цивільного корпусу "Азов". - А з молоддю зараз працювати легше. Вони хочуть вирватись з цього кола спогадів їхніх батьків. Жити по-іншому. Ми вчимо відповідати за себе і свої вчинки".
Маршруткою №111 їдемо до мікрорайону Піщанка. Там найчистіший пляж у Маріуполі. Автобус - перероблена вантажна "Газель". Заповнений вщерть. На задньому сидінні голосно говорять дві жінки. Їхніх облич не видно, тільки чути голоси.
- Марія каже, що в Донецьку зараз дуже страшно. Їхній будинок пограбували якісь буряти. Винесли все - навіть до газової плити добрались.
- А вона де була два роки?'
- У Росії працювала, у Воркуті. У кіоску продавала. Чоловік її - інженер, там на шахті відпрацьовував контракт. Як закінчився рік тому, вирішили повернутися на шахту. Приїхали - а її немає. Ополченці порізали на метал. Так що нема чого там робити. А ще вона бачила, як пристрелили людину на вулиці. За те, що не мав запальнички.
- Не брешіть, немає такого, - зривається літня жінка, яка сидить біля дверей. У білій блузці і великому солом'яному капелюсі. В руках пляжна сумка, які дають у готелях за кордоном. - Все їм у Донецьку не подобається. Там нормальні люди. Ніхто нікого не вбиває. Значить шпигун був, якщо прибили. Бл...ді продажні, йдіть, Порошенко вам цукерку дасть.
- А ти чого сюди приїхала? Сиділа б у своєму Донецьку. Припруться тут і командують, - кричить чоловік, що сидить біля водія.
Маршрутка вибухає, починається загальна сварка. Водій вмикає гучніше пісню "Океану Ельзи" "Еверест".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Поблизу Маріуполя знешкодили 1000 мін
Проїзжаємо повз Маріупольський порт. Під кранами видно кілька човнів під завантаженням. На траверсі чадять три суховантажі. Між ними патрулює катер прикордонників. Одразу за портом, пляж. На ньому зо три десятки людей.
"Порт працює останні два роки, як та бабка, що купила машину, аби в церкву їздити. Колись перевалка була — вдень до 20 кораблів чекали на рейді. Возили все - контейнери з Китаю, метал, зерно, вугілля. А зараз - два-три, - розповідає водій Віктор Миколаєв. Він огрядний, з татуюванням якоря та русалкою на передпліччі. - Я докером був. Але пішов, тепер маршрутка трохи годує".
Половина пляжу біля порту загороджена тетраподами - бетонними конструкціями, які закопують у пісок, аби не розмивало берег. На пляжі вони як перешкода для висадки ворожого десанту. Ділянку охороняють військові з автоматами та кулеметами.
Пляжна зона "Піщанка" - це 30 м брудного піску від моря до перших кафешок. Є кілька пошарпаних місць для перевдягання. У морі плаває пір'я, сміття та водорості — даються взнаки викиди порту та двох гігантів-заводів. Далі хаотичне нагромадження приватних будинків за 30-40 м від води. На кінцевій зупинці кілька людей пропонують житло. Йдемо 20 м до червоної триповерхівки.
"Колись на вихідні сюди приїжджав весь Донецьк. Це 3 години їзди. Зараз менше, але є. В основному жінки з дітьми. Чоловіків мало, хіба десь з неокупованих районів. Чесно кажучи, я не питаю, де вони гроші беруть. Може хтось з них і воює. Але я на це не зважаю", - каже місцева Ірина Сиркіна, 34 роки.
У будинку перші два поверхи здає. За кімнату просить 80 грн. Душ і туалет в кінці коридору. В кімнаті — ліжко, стіл, шафа та телевізор.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Бойовики телефонували в ООН, назвавшись обуреними мешканцями Маріуполя
У місті завжди була велика грецька діаспора. Зараз залишилось близько 25 тис. Діє консульство. Греки жили цілими кварталами, розповідає Олена Катракіс з Маріупольського товариства греків:
"Але в часи війни, а потім перебудов квартали знищили. Залишилось кілька будинків, решту позносили, перебудували. Багато греків живе в Сартані і Мангуші (селища в Маріупольському районі. — Gazeta.ua). У школах викладають мову. Багато виїхало. Взагалі місто багатонаціональне — бо портове. А там, де порт - завжди велелюдно".
3 
25817
Коментарі
2