О 00:30 15 жовтня біля ринку "Колос" на вулиці Василя Атаманюка в місті Коломия Івано-Франківської області стоять 2 мікроавтобуса, в яких від осінньої мряки ховаються люди. На вулиці темно і холодно. Світиться лише автопричіп із кавою - бариста прогріває кавомашину та розставляє пляшки з сиропами. Щотижня в ніч проти четверга приїжджає сюди, щоб готувати каву для відвідувачів коломийського базару вишиванок. Торгують тут лише раз на тиждень.
- Ринок працює років 10. Працює вночі, щоб людям було зручно скупитися і повернутися назад. Раньше були потяги, якими приїжджали за вишиванками оптовики зі Львова, з Києва. Від залізничного вокзалу приїжджали на таксі, скуплялися швидко. Поверталися назад ранковим потягом. Коломия - це ж ворота Гуцульщини. Сюди привозять вишивку майстри з різних сіл. Продавців запускають о 2-й годині, покупців - о 3-й. Торгують до 9-ї ранку, - розповідає Віталій, співробітник ринку.
Поступово простір перед шлагбаумом заповнюється автомобілями. Легковики та мікроавтобуси під'їжджають і вишиковуються в чергу перед шлагбаумом, який перекриває в'їзд до ринку.
О 2-й ночі з темряви виходить вусатий чоловік у окулярах і картузі і, підсвічуючи собі телефоном, відсуває шлагбаум. Протягом пів години пропускають автівки - легковики та мікроавтобуси. Усього 32 машини. Це підприємці завозять свій крам. На в'їзді показують охоронцеві пропуск - річний абонемент на паркування.
- В'їзд на територію платний. Підприємці, як правило, проплачують за рік. Якщо покупці приїдуть машиною і хочуть заїхати - тоже платять. Легковики менше, мікроавтобуси дорожче. Але людям зручно: машина під боком, якщо купують щось оптом, - розповідає охоронець. Скільки коштує паркування на території, не називає.
За чверть на третю приїжджає мікроавтобус із номерами Чернівецької області. Звідти виходять восьмеро жінок різного віку. У руках тримають вішаки з вишитими сорочками, прикритими поліетиленовими чохлами. Обходять шлагбаум та йдуть темною дорогою в бік ринку. Ще декілька жінок з крамом сходяться на ринок з різних боків.
З водійського сидіння мікроавтобуса виходить чоловік. Виносить з машини свій крам. Розвішує на шлагбаумі накладки на сидіння, сплетені з дерев'яних намистин. Пропонує сувеніри з дерева. За підставку для коньяку, випиляну з фанери у вигляді скрипки, з пляшкою "Закарпатського" просить 350 грн.
- Покупцям можна заходити, - проголошує охоронець.
Зо два десятки людей неквапливо йдуть у темряві поміж дерев мокрою ґрунтовою дорогою. Орієнтир - віддалені ліхтарі. Йти недалеко. За поворотом дороги - широкий простір. Біля хвіртки на територію ринку інший охоронець просить присутніх одягти маски і відкриває вхід на територію торжища.
Ринок - викладений плиткою простір під навісом. Контейнери стоять рядами. Відкриті менше половини. Продавці розповідають, що туристичний сезон завершений, тому деякі підприємці вже не бачать сенсу виїжджати з віддалених сіл - торгівля млява.
Вишивальниця і ткаля Ярослава Щербань приїжджає на ринок з села Ошихліби Кіцманського району Чернівецької області. Для цього долає відстань близько 75 км в один бік. Виїжджає о пів на першу ночі.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Торгують до ночі, гуляють до ранку - репортаж із Сорочинського ярмарку, фото
- У нас таких базарів немає. Тому приїжджаємо сюди. Покупці є, хоча через карантин складно працювати. Але життя продовжується - весілля, вінчання, хрестини. Багато приїжджають з-за кордону покупців. З різних міст. Цей ринок вважається оптовим. Тут з'являються корисні знайомства - деякі покупці стають постійними замовниками. Відправляємо їм товари через інтернет. Ще маємо магазин у центрі Чернівців - люди самі просили, щоб відкрили його.
Ярослава займається ткацтвом і вишивкою понад 20 років. Згадує, що з дитинства спостерігала, як тчуть її бабуся і мама. Нині їх вже немає в живих. Родинну справу тепер разом із нею продовжує донька.
- У нас є 5 ткацьких станків. З дитинства пам'ятаю, що ткацький станок з хати не виносили навіть улітку, коли в людей зазвичай робота по господарству. Було завжди багато замовлень на горбатки (запаски - Gazeta.ua). Тчемо за старовинною технікою - з вивороту нічого немає. Техніка доволі складна, кожну ниточку постійно треба затягувати. Вона є з двох частин - таку носять із під'юбником чи довгою сорочкою. Є суцільна - нею обмотуються, зверху зав'язують поясом. Коштують від 1,5 до 5 тисяч гривень. Робота копітка - за день можна виткати лиш одну полоску, а їх треба до 10.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Український гурт вразив кліпом про народне вбрання
Показує горбатки, які привезла на ринок. Чорна тонка вовняна тканина прикрашена темними зеленими та червоними візерунками і золотавим люрексом.
Торгують разом із донькою. Серед краму є різноманітні вишивані сорочки: ручна вишивка нитками і бісером, машинна вишивка. Тканини - лише натуральні.
- Ми свого часу починали з бісеру, ще бабуся нас вчила. Малюнки деколи беремо з журналів чи інтернету. Але намагаємося найбільше використовувати свої рідні - буковинські.
Наприклад, гладь ручної роботи. Спочатку наносимо на тканину малюнок, потім вишиваємо. Борщівську техніку застосовуємо на старовинній тканині. На кожну роботу йде 3-4 тижні щонайменше, а то й місяці - в залежності від складності роботи. Сорочки коштують від тисячі гривень. Найдорожчі - 8-10 тисяч.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 94-річна Варвара Мацелла планує організувати власну виставку
Окрім сорочок, родина Щербанів робить жіночі кептарики. На відміну від традиційних гуцульських, мають приталений силует та виготовлені з тонкої тканини.
- У нас часто питали за безрукавки, які б можна було в холодну пору носити з вишиванками. Шиємо їх з хусток, оздоблюємо мереживом, натуральним хутром рукави й комір. Коштують від 2,5 тисячі гривень, - каже Ярослава.
Серед суконь найяскравіша - червоного кольору. Вишита хрестиком. Оздоблена чорним мереживом та вставками з кольоровими візерунками. Залишилася в єдиному екземплярі.
Інші майстрині теж кажуть, що такі моделі користуються попитом.
- Це ручна робота - вишиваємо заготовки. Потім пришиваємо до плаття і оздоблюємо. Окремо майстрині шиють сукні. Все це - ручна робота, - розповідає майстриня з села Космач Косівського району Івано-Франківської області Ганна Вардзарук.
Вона раніше працювала продавчинею. Вишивала з дитинства. Спочатку - для себе та родини. З часом почали замовляти в неї вишиванки. Понад 10 років тому жінка організувала власний бізнес. Продає вишиті вироби на коломийському нічному ринку. По суботах торгує в Косові.
- Вигідно і тут торгувати, і в Косові. У нас більше туристів. А тут більше людей, які купують оптом і перепродують собі десь, - каже Вардзарук.
На окремому майданчику просто неба встановлені смугасті намети. Тут теж торгують вишиванками. Тут менше світла, але покупцям це не заважає - обирають і міряють вишиванки поруч із наметами.
- Шукаємо парні вишиванки на весілля. Приїхали сюди, бо кращий вибір, - каже Іван з села Голгоча Тернопільської області.
Хлопець із нареченою Лесею розглядають довгу білу сукню з прозорими рукавами та білу чоловічу сорочку. Комплект вишитий червоними візерунками в однаковому стилі.
- Хочемо вишиванки на розпис, а на звичайне весілля вдягну біле пишне плаття, - каже дівчина.
У сусідньому павільйоні продають ткані сорочки. Більше таких на ринку немає. На світло-бежевому тлі чорні та червоні цятки, які складаються у візерунки.
- Узір ми створюємо нитками. Це не традиційна техніка - її придумала моя мама. Ці сорочки - ткані. Тчеться як рушник, тільки ширше. Гаптуємо вручну створеним мереживом. Хтось каже, що це виглядає як старовина. Продаю сорочки по 950 гривень, - розповідає Юрій Кричун з села Рожнів Косівського району Івано-Франківщини.
З 18 років він тче рушники, серветки та сорочки. Нещодавно почав виготовляти шкіряні сумки з тисненням.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Коли зі старих вишитих рушників шиють сорочки, то вандалізм – етномайстриня сказала, що думає про свято вишиванки
На найбільш освітленому просторі в проході між контейнерами люди з рук продають вишиванки. Тримають їх на вішаках.
- Я - одинока мати двох доньок. Вони часто хворіють, тож не можу ходити на роботу. За кордон теж не поїдеш. Тому працюю вдома. Років 15 тому почала вишивати - спочатку руками. Але це потребує багато часу і уваги. 3 роки тому освоїла машинну вишивку. З нею творю чудеса - вишити сорочку можу за день. Вручну над такою би працювала місяць. Купляю узор, програмую вишивальну машинку. Вишиті заготовки розкроюю, шию сорочку. Сама з Коломиї, тому на нічний ринок хожу щотижня. Раніше було вигідніше. Через карантин більше продаю через інтернет - маю вже своє коло клієнтів. Але залишається час і для ринку вишивати, - розповідає Оксана Левицька.
За тиждень жінка робить 10 вишиванок. Коштують від 700 до 1000 грн. Влітку вдається продавати усі. Восени торгівлі майже немає.
- Потік туристів зменшується наприкінці серпня - на початку вересня. Останні торги максимум на початку жовтня. Думаю, більше не виходитиму. До весни тут мертвий сезон, - розповідає Оксана.
На ринку також також можна придбати вишиті рушники, ткані крайки, зібрані зі штучних квітів жіночі вінки. Підприємці торгують і фабричними товарами - вишитими світшотами, в'язаними светрами, вовняними пальтами. У двох великих магазинах продають різноманітні товари для рукоділля - тканини для вишивки, рушникове полотно з візерунком тощо.
У 1990-х вишиті сорочки, що мали по 100 років, продавали на вуличних ринках. Вони були брудні, порвані. Вишиванки тоді масово переправляли в Канаду. Віддавали люди їх задешево. Тепер такі коштують від тисячі доларів. Про це розповіла колекціонерка Віра Матковська із Тернополя.
8 
35413
Коментарі